Пролог

Саша

– Ти хто така? – під крик малюка на руках, сверлив мене поглядом незнайомець типу “навіть в його сторону не дивись, до добра не доведе!” 

– Я… чоловік на годину! – ляпнула і напруга миттєво спала, бо самій стало смішно і довелось вдати, що саме розглядаю свої різнокольорові шнурки на кедах, щоб приховати нервово-божевільну успішку.  

– Чоловік? Справді? 

– Ну, тобто я не чоловік, але на годину! – випалила і зрозуміла, що це звучить ще дурніше і… двозначніше. 

– Я не замовляв! – очі незнайомого красеня заіскрились таким холодом, що я про всяк випадок відступила крок назад. “Боже, що я мелю?!” – забилась думка. Не останню роль в цьому зіграла зовнішність хлопця. Він з тих, перед ким я зазвичай гублюсь. Відразу видно, що успішний і забезпечений. Та ще й гарний! Два в одному і – гол в ворота залишків моїй впевненості в собі й красномовству. 

– Вибачте за непорозуміння. Я працівник компанії “Чоловік на годину”. Ви замовляли послуги. Чим можу бути корисною? Я – кваліфікований спеціаліст! – завчений текст прозвучав не надто переконливо, тому в кінці довелось додати благальне – Правда-правда! 

– Це якийсь жах! У вашому містечку все через… – на щастя малюк вирішив мене підтримати і зайшовся таким криком, що останні слова потонули в ньому як листочок в калюжі. 

– То я зайду? – вирішила проявити активність, бо якщо не зроблю все як треба, Сашкові на роботі не втриматись. 

З подивом красунчик таки відступив кілька кроків і пропустив  мене в квартиру. Проходячи мимо нього зловила неймовірно приємний запах парфумів. Дорогих, мабуть. Аж очі замружила від чарівних ноток фруктів і чогось екзотичного. 

Екзотичним для нашого містечка був і цей “замовник”. Високий блондин з дещо “кіношною” зовнішністю та рельєфними м'язами під стильною і заляпаною чимось сорочкою. Йому б арійців якихось грати, чи в рекламі зніматись, але несподіваний прорив у ванній, певно, перекреслив всі його плани. Ще й маля, що голосить, мов три дні не годоване. Цікаво, де його мамця? Не може ж такий хлопець бути самотнім. Це протиприродно просто!  – купа думок зграйкою здійнялась в голові. 

Те, що мамцею тут і не пахне, зрозуміла тільки зайшовши у необжиту, але вже закидану речами вітальню. Розшматована пачка підгузок, купа іграшок для дитини років 3-5, не менше, гірка брудного дитячого одягу. А доповнювала картинку симпатична калюжка, що просочувалась з дверей ванної кімнати. Краса! Тому він, мабуть, і сердитий такий. 

– Мене звати Саша! У вас у ванній проблема, так? Не переживайте, я зараз все зроблю! – швидко затараторила і зняла кеди. Ну не у взутті ж в квартирі з дитям ходити! 

– Слухайте, Сашо, я звісно вибачаюсь, але я хотів би чоловіка на годину, а не…  

– Про ваші вподобання поговоримо потім. А зараз можна я зроблю свою роботу? – не чекаючи дозволу, рванула до ванної, але тінь шоку і дзвін збитої пихи з гарного личка блондина таки з задоволенням відмітила.