13

Вечір мене страшив. А я ж була такою сміливою, коли чекала від Давида якихось кроків щодо нас. Ось, здавалося б, дочекалася. Чому ж тепер лякатися? Але  я боялася навіть глянути в його бік. Ходила як сліпа. Перед очима незрима картинка його збудження, моя хіть, і отой поцілунок від якого щоки палали досі.

Як дурне дівчатко, намагалася уникати його. Це було легко. У них з Романом робота кипіла, а в мене з рук все падало. Ми практично не пересікалися, аж допоки вони не перебралися до кухні – встановлювати бойлера та душову кабінку.

За планом Давида, намальованим для нас з бабцею, душова кабінка і бойлер мали притулитися до нішової стіни, за плитою, яку бабуся вже давно не палила, тому що до хати був підведений газ. А пральна машинка та мийка йшли одним рядочком під вікном, і мали продовжитися столиком. Для цього на нижньому складі він замовив дубову стільницю, яка виконувала б кілька функцій.

Я погано уявляла, як те все виглядатиме, про бабусю й годі говорити, взагалі не розуміла, як вона погодилася розбомбити подвір’я та кухню, але сподівалася, що незабаром картинка вималюється.

- Ехех, Стасю, - весело примовляв Роман. – Якщо що, ти миєшся перша.

- Чому я? – цікавилася, споглядаючи його потуги біля бойлера.

Сам агрегат був невеличкий, адже незабаром ми поїдемо, а бабці не потрібен великий водонагрівач, тому купили на п’ятдесят літрів. Давид запевнив, що цього більш ніж достатньо.

- Як чому? Ти у нас за головну.

- Чого це? – фиркнула знічев’я.

- Так Давид каже.

Я й затнулася. Щось Давид забагато говорить, але не зі мною. На мене тільки з поцілунками кидається, від яких ходила п’яною.

До глупої ночі хлопці товклися  на кухні з новітніми причандалами, але все підключили. Притім, радості найбільше було в Романа. Він так верещав, неначе ми вилізли на Говерлу, а потім скотилися головою вниз.

- Стасю! – манеру Давида - гукати мене, також перейняв. – Йди митися! Вода є!

- Тільки після вечері! - відгукнулася з двору, куди витягли з бабцею стола й уже наставили наїдків.

- А щось міцніше за компот до вечері буде? – Роман вискочив на поріг й усміхався, немов шибайголова, якого оминув прочухан.

- А треба?

- За успіх треба.

- Значить буде.

У погребі стояла бабусина наливка з порічок. Я її ще не куштувала, але давно пригляділа. Ось і нагода знайшлася, аби витягти заначку. А ще хоробрості трохи не завадить, тому що Давид пообіцяв зайти увечері – від усвідомлення того, що буде і що ми зробимо мені скручувало живіт. І це ж не вперше зі мною. Цноту я втратила у сімнадцять з однокласником у нього вдома. Звали хлопця Гвіні. Його батьки поїхали на вікенд споглядати красоти Каталонії, ми тим скористалися.

Гвіні був моєю першою закоханістю. Я вважала, що це почуття пронесу крізь все життя, але як показала практика – ніщо не вічне. А почуття закоханості, ще й в юності, тим паче. Не тягнули ми на Ромео і Джульєтту.  

Я подалася до університету, почала брати перші проекти, розкручувала в соцмережах невеличкі бренди, а Гвіні на догоду батькам подався вчитися до Америки. От і вся любов.  Від того часу не траплялося в моєму житті чоловіків… На цій думці я спіткнулася. Та в моєму житті зустрічалися тільки хлопчики. І Давид на загальному фоні – це альфа самець, тільки без зграї.

- Боже, Стасю, ти здуріла, - я сама себе лаяла і не помітила, що почала називати власну персону Стасею.

Уже якось пригрілося воно до душі. Звучало м’яко і ніжно. Пестливо.

Коли вилізла з погреба із наливкою, бабуся насипала хлопцям пасту з тунцем, яку я зварганила на швидкоруч. В кухні стояв дикий рейвах. І Давид сказав, що це тільки початок, тому прибиранням радив не захоплюватися, бо завтра в стінах будуть нові дірки, адже вони з Романом підключатимуть пральну машинку і робитимуть вивід для мийки.

Коротше, я тільки позгрібала штукатурку.

- О! – скрикнув Роман, помітивши в моїх руках трилітрову банку. – Там хоч не компот?

- Ні. Дещо міцніше.

Бабуся лиш всміхнулася. Побігла по келишки. Взяла всім. Про себе також не забула. Я вмостилася навпроти Давида, передаючи йому банку. В очі не дивилася. Благо, вечір заховав усі мої непевності. Багрянцю точно не було видно.

Ми скуштували наливки і всі похвалили солодкувато-терпкий трунок, який смакував ягодами і алкоголем. Насправді, поєднання вийшло смачним. Найдужче оцінив напій Роман, який навперебій нахвалював бабусину майстерність, бо ж це лишень порічка та горілка. Ще й самогонка, а вийшло направду смачно.

Власне, бабуся перша здалася. Її зморило. Я наполегливо відправила стареньку спати, бо роки вже не ті, аби конкурувати з молоддю. Вона помила ноги у мисці біля колодязя, у яку набирала воду і та за день нагрівалася, й подалася відпочивати. Від випитого алкоголю, якого врешті, лишень трохи пригубила, та втоми, мене також зморило. Я підперла шоку кулаком, лікоть вперла в стіл і слухала балаканину Романа. Небораку потягло на теревені. Наливка на кожного діяла по-різному. І тільки Давид сидів, наче свіжо засолений огірок – кивав Романовим балачкам і поглядав на мене.