11

- Максим сказав, що викличе поліцію. Боже, Боже…. Що тепер буде? – бабця мелькала перед очима, як Олександрійський маяк.

Моя голова лиш дужче розболілася. Я постійно мружила очі і хотіла прилягти. Нині не завадила б благодатна тиша, але бабця заламувала руки, охкала, примовляла й готувалася до судного дня.

- Нехай викликає, - у притаманній манері титанічного спокою відповів Давид, далі пораючись біля моєї рани.

- Але ти тут.

- І що? Ви переймаєтеся, що переховуєте злочинця і тепер всіх вас чекає буцегарня?

- А ми не переховуємо? – бабуся зупинилася посеред кімнати, буквально ламаючи собі пальці.

Давид зітхнув. Важко і протяжно. На моєму плечі спочив його видих, збурюючи зовсім недоречні відчуття.

- Я точно несерійний вбивця, можете видихнути.

- Навіщо ти його вдарив?! – від її крику у мене поплавився мозок.

Якусь мить Давид мовчав, я не могла бачити виразу його обличчя, однак відчувала нестерпну напругу в тілі, тому що сидів до мене надто близько, практично тулився.

- А хто зробив оце? – мабуть, він показав на рану, мого плеча торкнулися його пальці. Уже не м’які – загрубілі й шершаві.

- Можна я ляжу, а ви далі з’ясовуйте стосунки, - попросила я, оскільки памороки кружляли моєю голівонькою, наче зграя лелек, що зібралися до вирію.

- Це все через тебе сталося! – викрикнула бабуся.

- Ну, звісно, - байдуже відгукнулася. – Я завжди у  всьому винна.

- Я такого не казала! Але нащо ти до дядька скакала?

- Я не скакала, я сказала правду.

- Яку правду?! Де та правда?!

- Більше він не сидітиме у мами на шиї, - я замружилася, аби стишити головний біль. Так мені було легше.

- Він не сидів у неї на шиї…

- Ще й як сидів, але вам ніхто не говорив про це, бо хотіли зробити як краще, а вийшло як завжди.

- Стасю, лягай, - Давид піднявся з дивану і притримуючи мене за плечі, поклав на подушку, на ліве плече.

Кімната закрутилася від зміни положення, я боялася розплющувати очі, аби не втратити остаточні орієнтири і не гепнутися з дивану. Напевно, все ж таки невеличкий струс дядько мені організував.

- Що вийшло як завжди? – бабусин голос долинув, ніби здалеку.

Я розплющила одне око й побачила, що вона сидить в кріслі. Розліпивши друге, побачила Давида, який сів у моїх ногах, причому закинув їх собі на коліна. Я мовчки приймала усі його знаки уваги і турботу. Мене ані на йоту не зачіпало, що подумає бабуся, поки пальці Давида пурхали по шкірі – я забувала про біль в голові.

- Настю, що вийшло як завжди? – наполегливо повторила бабця.

Я не розмірковувала над тим – казати їй правду чи ні, мама з дядьком загралися в конспіраторів. І якщо перша діяла винятково в інтересах бабусі, оскільки не навідувала її так часто як хотіла, чи як могла, то останній персонаж цієї драми думав тільки про себе. Лиш крайня знову вийшла я.

- Мама з дядьком домовилися, що вона пересилає йому кожного місяця сто євро, а він дбає про вас. Але я застала іншу картину, -  вимовила дуже тихо, заплющила очі – так було легше.

-  І давно Марина платить йому? – голос бабусі просяк гіркою. Напевно, полин був солодший.

- Уже три роки.

Впала тиша. Я чула в ній глибоке дихання розчарованої жінки, діти якої навіть на старості літ завдавали прикрощів. Добре, що я в батьків одна. Якщо моя мама доживе до глибокої старості – відповідальність тільки на мені – перекласти не буде на кого.

- Максим не приїжджав, бо у нього великі проблеми з Антоном, - інтонації скрижаніли, немов бабця на щось зважилася – на щось жорстоке і заборонене. – Тривають суди. Потрібно багато грошей. Я віддала йому все, що назбирала.

Хотілося б бути байдужою, не зважати на проблеми рідні, бо вони моїми не цікавилися, та й не потрібні вони їм, але я мусила про них послухати, адже про них заговорили.

- Що він накоїв?

- Збив дівчину на смерть.

А це мене вкурвило. Я різко розплющила очі й пошкодувала. Мерщій склеїла їх назад, тому що кімната нагадувала колоподібну фантасмагорію. Під горло підсунувся нудотний клубок, рот наповнився в’язкою слиною, яку я доволі довго не могла проштовхнути стравоходом.

- Як збив? – прошепотіла лишень губами.

- Вночі. Вони гуляли компанією і…

- Він був п’яний, - це було не запитання. Відповідь очевидна – ніч, компанія, випивка, інтим під найближчим деревом, але інколи все закінчується ось так.

Мене подібний досвід оминув. Спочатку замала для такого, а потім за доросла – доводилося пробивати собі місце під сонцем, на компанії не вистачало часу.

- Так. Батьки дівчини сказали, що не пробачать.

- І я не пробачила б. Навіщо він сів п’яний за кермо?

- Не зарікайся! Від такого ніхто не застрахований.