Розділ 24. Два дракона

Алекса і Альдар перемістилися у той самий зал, де колись проходив бал.

Княжна, звичайно, припускала, що вони кого-небудь зустрінуть, але того, що в цей самий момент в цьому залі збереться чи не все населення замку, вона й уявити собі не могла.

У загальній метушні і штовханині їх не помітили. Вони стояли в невеликому укритті за колонами, звідки було видно всіх присутніх.

— Штурмують замок! Його Високість має вийти! — кричав хтось з боку парадних сходів.

— Нехай оприлюднять вимоги!

— Та які вимоги, це розлючений натовп бідняків і розбійницького наброду, увійшли в раж і трощать все підряд, вони вже порушили статую короля-засновника!

Алекса запитально глянула на чоловіка. Судячи з усього, в країні піднявся бунт, от тільки чому?

— Зібрати передовий загін! Надіслати повідомлення командирам... — почав віддавати накази Іверт.

— Ваша Високосте, — заїкаючись, заперечив принцу невисокий білобородий дідусь в мундирі. — Дізнавшись про смерть вашого батька... загалом, солдати зараз разом з бідняками штурмують замок.

По залу піднялися обурені та перелякані перешіптування й нарікання, через які слова Іверта було вже не чути. Алекса бачила, як принц покликав кількох стражників слідувати за ним і вийшов.

— А тут весело, — усміхнувся Альдар їй на вухо. — Як думаєш, може допомогти штурмуючим?

— Як можна! — жахнулася княжна.

Ні, принца їй не було шкода, але ж у замку повно інших людей, слуг, дворян, службовців. Знавісніла юрба не пощадить нікого з них, якщо отримає таку допомогу.

— Звичайно, можна. Серйозно, всі наші проблеми від цього місця і людей, що населяють його.

— Альдаре!

— Я вже двісті років Альдар. А ти обіцяла бути слухняною, — він клацнув її по носі і раптом розчинився в повітрі.

Ух! Княжна не змогла стриматися, щоб подумки не приписати володарю парочку невтішних епітетів. Крижаний чурбан він, ось хто! Ну чому він ніколи не прислухається до її думки?!

— Алексо! Донечко!

Помітивши дівчину, з протилежного кінця залу до неї з усіх ніг поспішала королева. Варто Її Величності вказати на Александріну, як дівчину одразу ж помітили і інші. Вона миттю опинилася в центрі уваги. Люди охали і ахали на всі лади, ділячись своїми переживаннями, хтось просто намагався опинитися ближче до княжни.

Мабуть, про те, хто вона така, знали всі без винятку, і вони вважали, що поруч безпечно.

Алекса розсіяно подумала про те, що якщо король дійсно помер, то вона остання, хто бачив його в живих. Але жодної підозри на свою адресу вона не почула. Або Альдар, несучи її із замку в минулий раз подбав і про це?

— Мила Алексо, як добре, що ти тут! Ти ж прийшла врятувати нас? — Королева Ірма, вхопила дівчину за руку, і вже не бажала відпускати. — На нас напав якийсь збрід. Говорила я Іверту — не квапся з оголошенням про смерть Августа! Так ні ж! Хотів якнайшвидше оголосити себе правителем.

Жінка схлипнула і голосно сморкнулась в хустку.

— Там... Там!.. — з боку сходів до зали вбіг захеканий гонець. — Там натовп розтерзав принца! Вони розірвали його на частини! Руки, ноги... усе в різні сторони!

На кілька секунд навколо запанувала мертва гнітюча тиша, а потім всі заговорили разом. Хтось плакав, хтось кричав. Люди забігали з боку в бік, кілька особливо вразливих дівчат втратили свідомість.

Ірма різко зупинилася і зблідла.

— Не може бути... — тихо-тихо прошепотіла вона, дивлячись перед собою і хитаючи головою.

Алексі і самій стало не по собі від почутого. Розірвав натовп? Як таке взагалі можливо?

— Мені... мені... — Її Величність схопилася за серце і почала осідати на підлогу.

Алекса відчула, як хватка королеви ослабла рука жінки вислизнула. Вона намагалася підтримати, але змогла лише трохи сповільнити падіння. Підбігли кілька людей в одязі придворних лікарів, просячи інших розступитися.

Алекса позадкувала, розуміючи, що краще б їй покинути палац. Чому вона не послухала чоловіка? Їй справді тут не місце!

Вона лякала Альдара тим, що найменший стрес може негативно позначитися на малюкові, а сама адже анітрошки не піклується про те, щоб уникати хвилювань!

Обізвавши себе останніми словами, дівчина майже зуміла дістатися до скляних дверей, що виходили у внутрішній двір. Охоронців зараз там не було, вони всі збіглися до королеви. Втім, тій це не допомогло. Не встигла Алекса дістатися до саду, як почула одного з лікарів, який привселюдно оголосив:

— У Її Величності зупинилося серце. Вона мертва!

«Треба забиратися звідси! Терміново!» — сяйнула відчайдушна думка, але в той момент, коли вона відкрила двері саду, на її плече лягла чиясь рука.

— Княжно ТагКартен?

Алекса обернувся — позаду стояли кілька представницького вигляду чоловіків у мундирах різного достоїнства, але те, що всі вони дворяни, не залишало сумнівів.

— З ким маю честь?