21.2

— Ти жартуєш? — на всяк випадок уточнила княжна, нервово мнучи край сукні. — Не може бути, щоб ти мав намір перенести всіх в чисте поле і кинути?

— Я схожий на жартівника?

Обличчя Крижаного було неупередженим, і за майже повної відсутності міміки нічого точно сказати було не можна.

— У всіх різне почуття гумору, — спробувала пом'якшити його княжна.

Альдар нічого не відповів, лише мовчки розглядаючи свою дружину. У якийсь момент Алекса не витримала цього погляду, почавши соватися на місці, і, врешті-решт, притиснувши долоні до чола, вигукнула:

— Добре! Я готова вчитися. Сподіваюся, речі, які я створю, якщо створю, звичайно, нікого не вб'ють і не скалічать, — спробувала відбутися жартами вона, але тільки ще більше себе накрутила.

Крижаний ступив до неї, обплітаючи рукою її талію, нахилився, торкнувшись кінчиком носа її щоки.

Алекса чула, як голосно б'ється серце, відчувала, як тіло слухняно відгукується на дотики володаря Півночі, як підгинаються коліна.

Магія, що завертілася навколо, була як не можна до речі. Хвиля холоду, що хлинула в обличчя, допомогла зібратися. Коли вони через кілька секунд опинилися на подвір'ї, княжна твердо стояла на ногах.

— Отже, що я повинна робити? — глибоко зітхнувши, вона спробувала стати гранично зібраною.

— Дивлячись що ти хочеш отримати.

— Може, почнемо з чогось простого? Хіба не повинно бути методики? Спочатку ми ліпимо грудочки зі снігу, потім ставимо їх один на одного.

— А потім весело водимо навколо сніговиків хоровод разом з переселенцями, — підхопив Крижаний. — Для роботи зі стихією немає «просто» і «складно». Ти мислиш матеріальними категоріями, а вони тут незастосовні. І величезний будинок, і маленький камінчик вимагають однакових сил і дій.

— Добре, — облизнула губи дівчина, — припустимо, я хочу створити тут загін для худоби. Щоб прямо переді мною стояв високий кам'яний сарай з пічкою, перегородками... я повинна це все уявити? До найдрібніших тріщин на стіні?

— Ти сама віриш в те, що можливо настільки точно щось уявити? — здається, володар відверто розважався, і все це з абсолютно незворушним обличчям і рівним, голосом, що не видавав емоцій. — Просто відчуй стихію всередині себе. Якщо вже я її відчуваю в тобі, для тебе це не повинно скласти великої праці.

Алекса обурено засопіла, але, вирішивши не витрачати час на марні суперечки, просто закрила очі, намагаючись прислухатися до себе. Що вона там повинна відчути?

— Вдихни, — почула вона тихий шепіт. — Уяви, що повітря і є сама магія. Воно входить у тебе, наповнює собою, змішується з твоєю кров'ю, з самою твоєю суттю.

Під вкрадливий заколисуючий голос дракона вона ніби задрімала. Крізь сонну тяжкість, що навалилася, їй здавалося, що всередині, там, де знаходяться її легені, в ній розгорається блакитнувате світло, воно стає все більшим і більшим, і в якийсь момент вона зрозуміла, що дійсно може направити його вперед.

Алекса різко розплющила очі, одночасно намагаючись направити внутрішнє світло перед собою. Земля під ногами заходила, здалося, що замок ось-ось обрушиться, ховаючи їх під собою. Княжна перелякано закричала, чіпляючись за Альдара.

Але того вистачило всього лише раз змахнути рукою, щоб все припинилося.

Александріна, важко дихаючи, все ще трималася за нього, боячись відпустити. Ні будинку, ні сараю не з'явилося, біла снігова гладь залишилася такою ж білою і гладкою, як і до цього.

— Це я влаштувала землетрус? — пошепки запитала вона, ніби боячись, що їх можуть почути. — Сама?

— З моєю допомогою.

— І ти все ще хочеш, щоб я намагалася керувати стихією? — жахнулася дівчина.

— Ніхто не говорить про керування. Тут інший принцип дії.

— І як я повинна зрозуміти його, якщо ти нічого не пояснюєш? — Алекса зрозуміла, що була близька до того, щоб розсердитися по-справжньому. Це Крижаний вічно ходить ніби випив кінську дозу заспокійливого відвару, а їй доводиться весь час стримуватися, щоб не здаватися на його тлі істеричною панянкою. Ну як, Всеблага Мати, вона повинна хоч щось зрозуміти, якщо все доводиться буквально витягувати кліщами? Або це його така своєрідна помста за те, що вона попросила спочатку зайнятися справою?

— Пояснення тут не допоможуть. Потрібно лише відчути стихію. Правильно відчути.

— Добре. Давай ще раз, — Алексі довелося зробити над собою зусилля, щоб прибрати від Альдара руки і припинити за нього триматися. — Заплющую очі. Вдихаю, уявляю, що повітря — це магія.

Коментуючи свої дії, вона намагалася знову налаштуватися, але на цей раз все було складніше. Побоювання, що вона знову викличе землетрус, не давали розслабитися. Раптом вона просто зруйнує замок? Адже тепер він зовсім не порожній, і там люди.

Зрештою, їй вдалося, всередині почало розгоратися блідо-блакитне світло.

«Так, стихіє, я хочу теплий загін для свиней!» — вимовила вона про себе, знову спрямовуючи магію на те місце, де вона б хотіла цей загін бачити.

Пласти снігу заходили під ногами. Алекса, не втримавшись, повалилася з ніг. Замок позаду похитнувся і наче застогнав.