20.1

— Я б, звичайно, воліла людей зі своєї батьківщини, але мій чоловік наполягає, що тільки в Лантарії я знайду тих, хто мені потрібен. Тому я змушена була просити його написати вам, Рейнаре, щоб домовитися про зустріч. Скажіть, ви можете допомогти мені з тим, щоб підібрати добре навчений персонал для життя в замку? Відразу попереджу, що замок величезний, тому до всього я б із задоволенням придбала поголів'я великої рогатої худоби і хоч пару десятків свиней на перший час.

Альдар навряд чи захоче оплачувати що-небудь, але раз вже він сказав, що подарував мені ті купи золота, що лежать у нього в скарбниці, то я цілком можу розпоряджатися ними по-своєму.

Рейнар ж вже виглядав так, ніби підраховував в розумі перспективи майбутнього співробітництва. На цей раз його посмішка була цілком щирою.

— Я розумію ваші прагнення. Ви, безсумнівно, зробили правильний вибір, що звернулися до мене. Але, Алексо, ви ж повинні розуміти, що буде непросто умовити людей зірватися з насиджених місць, відправитись в негостинний край... Якщо я вас правильно зрозумів, мова йде саме про добровільну зміну, — він облизнув повні губи, підбираючи слово, — місця проживання.

Алекса надулася, внутрішньо жахаючись від того, наскільки ж мабуть, награно виглядають її кривляння:

— Ви ж король. Невже вони вас не послухають, якщо ви їм накажете?

Насправді, княжна цілком зрозуміла його слова, що означають «яка мені користь з цього?». Рейнар хотів спробувати вичавити із ситуації максимум користі. Його, звичайно, не можна було докорити, от тільки він не знав, що альтернатива — це володар Півночі, який просто відправить його на той світ тільки тому, що так захотілося.

— Було б жорстоко поводитися таким чином, — чоловік хотів сказати ще щось, але Алекса його перебила:

— Знаєте, коли я гостювала в Вертморті, я обговорювала з принцом Івертом свою ситуацію. Він перейнявся великим розумінням і навіть обіцяв почати складати приблизний список кандидатів на різні посади з їх боку.

— Ось як...

— Але у моєї дитини має бути все найкраще, і якщо повелитель Півночі говорить, що найкращі вихователі можуть бути тільки з Лантарії — я йому вірю.

Очі Рейнара звузилися. Мабуть, він уже зрозумів, що гарне місце не може довго пустувати, а ставки набагато вищі, ніж йому здалося спочатку. Ще б пак, хто захоче втратити можливість впливати на спадкоємця Крижаного?

Безпосередньо тих, хто буде допомагати їй з дитиною, Алекса в будь-якому випадку буде вибирати сама, але Їх Величністю про це знати поки не годиться.

— Втім, насильно змушувати когось переїжджати — це дійсно занадто жорстоко, — підвела вона підсумок.

— Ну що ви, Алексо, зрозуміло я зможу вам допомогти, — Рейнар по-старечому похитав головою, — знадобиться кілька днів, щоб провести співбесіди і підготувати людей. Скільки людей ви хочете? Кілька десятків?

— Може, краще хоча б сотню? Для початку?

— Сотню? — закашлявшись, перепитав король.

— Замок дійсно просто величезний. І хтось повинен буде доглядати за худобою, яку я хочу придбати, — нагадала вона.

Чоловік повільно кивнув, швидко взявши себе в руки.

— Можу я розраховувати, що ви погостюєте у нас той час, поки будуть проведені всі необхідні приготування?

— Вибачте, Рейнаре. Але чоловік вважає за краще, щоб я всякий раз спала в подружній спальні, — вона зробила вигляд, що сильно збентежена своїми словами. Хоча насправді соромно їй не було. Може, тому що і подружньої спальні у них не було. Вона взагалі ні разу не бачила, щоб володар спав.

— Може, тоді хоча б залишитеся на вечерю?

— Так, це, мабуть, можна, — трохи подумавши, погодилася Алекса.

— Тоді дозволите? — Рейнар підійшов до зледенілих дверей, вказуючи на них.

Алекса злякано глянула туди, розуміючи, що вона поняття не має, як розморозити їх. І що ж їй робити? Адже не зізнаватися ж у цьому королю!

Але, всупереч її побоюванням, лід раптом покрився блакитним серпанком і почав танути, зійшовши нанівець за кілька десятків секунд.

Охорона, що стояла по кутах кімнати, так само відмерла, злякано озираючись і не розуміючи, що сталося.

Алекса і сама була здивована не менше. Якщо «зледеніння» вона і могла якось списати на випадкові виверти магії, яка опинилася всередині неї, то вже зворотний процес ніяк не був з нею пов'язаний. Вона ж бачила, як Альдар розморожує корову, і розуміла, що зараз вона сама ні на що не впливала.

Вона зробила кілька кроків у бік короля і в цей самий момент натрапила поглядом на темну постать, що стояла між стелажів.

Альдар стояв там, глузливо схрестивши руки на грудях. Вона запнулася, застигнувши на місці, але володар лише заперечно мотнув головою і приклав вказівний палець до губ в жесті мовчання.

— Може, почнемо з невеликої екскурсії по моєму палацу? — світським тоном запитав Рейнар, не помічаючи її затримки.

Алекса кинула швидкоплинний погляд в його бік, а коли повернулася назад, між стелажів вже нікого не було.

— Так, так... звичайно, — оторопіло відгукнулася княжна, не впевнена, що Альдар їй просто не привидівся.