16.2

— Коли я передав тобі свої сили, у мене була умова, — донеслося до неї незадоволене бурчання примари, — не турбувати мене. Нікому. І що тепер? За останній місяць я прокидаюся вже двічі.

У самої Алекси від невисловленої загрози, що бриніла в словах, буквально волоски піднялися на всьому тілі. Але на Альдара, здається, це не справило зовсім ніякого враження.

— Невраховані обставини, — хмикнув Крижаний у своїй звичайній манері. — Магія холоду вийшла з-під контролю. Цього не повинно було трапитися.

— Люди. Скільки можна звинувачувати обставини? — привид шумно видихнув блакитнуватий струмінь у бік володаря, але той лише підняв руку назустріч випущеній магії, і та обсипалася вниз купкою снігу. — У всьому завжди винні ви самі. Адже ви самі створюєте обставини. І навіть якщо не самі — це роблять інші люди.

— Так-так. У всіх бідах у світі винні люди. Я знаю, — Альдар нетерпляче схрестив руки на грудях, а його голос сочився сарказмом. — Я в курсі, як тобі все остогидло, і чим швидше ти поділишся зі мною своїми безцінними знаннями, тим швидше знову заснеш.

— Кажеш так, ніби тебе все ще турбують чужі долі. Скільки часу ти вже не людина? Десять років? П'ятдесят?

— Двісті.

— Двісті років? Хм... І ще не набридло їх чути? Будь я на твоєму місці, я б тільки радів зменшенню їх популяції. Менше тих, хто зможе вимовити твоє ім'я. Та й іншим відмінний урок.

— Я сам буду вирішувати, які уроки підносити людям. Мені потрібно знати, що сталося.

— Запитай у неї, — позіхнув ящір, заплющивши очі і висунувши довгий роздвоєний язик, — я ж попереджав.

Дихання його стало більш глибоким, сповільнилося. Привид підняв крило, намагаючись сунути під нього голову.

О, ні! Він же зараз знову засне, а Альдар буде вимагати від неї того, чого вона не знає сама! Попередження попередженням, але їм треба те, чим можна все повернути назад!

Розуміючи, що іншого шансу може не бути, дівчина рішуче вискочила зі свого кута і попрямувала у бік священного валуна.

— У попередженні було лише те, що мені небезпечно йти звідси! — голосно промовила вона, привертаючи до себе увагу. — Але ви ні слова не сказали про те, що це переб'є все живе на сотні і тисячі верст на південь від тутешніх володінь!

Привид знову невдоволено видихнув ефемерне крижане полум'я, яке, між тим, залишило досить реальні снігові нарости на підлозі всього в кроці від Алекси.

— Але це правда! — дівчина повернулася до Альдару, сподіваючись, що той їй повірить. — Я спускалася сюди після нашої сварки. Ця нервова ящірка сказала, що мені не можна їхати з Півночі, тому що це не сподобається прихованим силам.

— Нервова ящірка? — привид від подиву, здається, навіть прокинувся.

Алексі подумки захотілося дати собі щигля. На всяк випадок вона зробила кілька кроків назад, побоюючись, що в неї зараз знову пульнуть вогнем.

Але замість того, щоб розсердитися, дракон раптом розсміявся, моторошно оскалившись і бризкаючи на підлогу напівпрозорою слиною, яка тут же розчинялася і зникала.

— Ти смішна.

— Може, повернемося до заморожених людей? — обережно нагадала вона, розгубившись.

— Треба розбудити приховані сили, які повернуть рівновагу, — відсміявшись, пояснив дракон. — Але у всього є ціна.

— І що за ціна? Життя? — жахнулася Алекса, уявивши, що можуть вимагати невідомі їй вищі сутності.

— Можна сказати й так, — байдуже знизав плечима привид.

— А чиє життя? — схаменулася дівчина.

Справді, якщо підійде будь-яке, то можна ж спалити кого-небудь із злочинців. Невже в Вертморті не знайдеться когось із засуджених на страту? Вона, звичайно, міркує зовсім не благородно, але адже це заради порятунку величезного числа людей!

— Дуже багато запитань, — привид пихкав в своїй улюбленій манері блакитним полум'ям, і тільки те, що Альдар смикнув її за руку в сторону, врятувало Алексу від магії.

— Алексо, — Крижаний обережно засунув її собі за спину, — не треба. Я вже почув достатньо.

Ящір, тим часом, позіхнув і, не прощаючись, сховав голову під крило, а потім моментально розтанув у повітрі.

— І що ти зрозумів? — з неприхованою тривогою запитала вона.

— Те, що все замерзло через ту частину магії, яку я передав тобі в процесі закріплення шлюбу, — повільно, підбираючи слова, почав він, — я сам можу жити тільки на Півночі. Якщо я довго перебуваю далеко від каменів сили — це зміщує їх енергію, що згубно для живого. Та ж доля тепер спіткала і тебе. Пробач.

Алекса похитала головою, закотивши очі до стелі. Всеблага Мати. Якщо він зараз знову почне говорити про те, що її місце у палаці, в оточенні слуг і квітів, то вона точно його стукне. Її місце — поруч з ним! Вона не хоче йти, адже потрібна йому.

— Краще скажи, про яку ціну тлумачив привид.

— Загалом-то, плати немає, — криво усміхнувся Альдар.

Алекса полегшено видихнула, але вираз обличчя Крижаного насторожив.

— Але про що тоді йшла мова?..