14.6

Мати Всеблага, та що він собі дозволяє?! Та вона сама винна! Дурна наївна ідіотка! Зростила в собі дивну надію, закохалася! А потім він просто вигнав її, щоб заявитися зараз, кажучи, що вона, звичайно, йому даром не потрібна, але і танцювати з іншими він не дозволить.

Снігопад, тим часом, все посилювався. На плечах Альдара в хутрі застрягли сніжинки. Щоб хоч якось себе контролювати і не зірватися, Алекса постаралася дивитися тільки на них. І цим самим сніжинкам, вона удавано байдужим тоном поцікавилася:

— І що ж мені зробити для Його Сніжної Величності, щоб його душа була задоволена і він пощадив Інгольфа?

— Інгольфа?

— Чоловіка, з яким я танцювала, — процідила Алекса крізь зуби.

— Так у нього ще й ім'я є?

Алекса видала невизначене хмикання, намагаючись стриматися і не почати сипати лайками, які іноді чула від їхнього сімейного конюха, ховаючись від гувернанток на стайні або в сіннику. Якого харша Альдар тут влаштовує? Що йому від неї треба?!

— Добре, добре, — бачачи, що дівчина вже дійшла до крайньої точки кипіння, дракон примирливо підняв руки, — я думаю, що зможу змиритися з тим, що твій Інгольф буде жити, якщо...

— Якщо? — Алекса не витримала і підняла голову. Погляд зачепився за трохи розкриті губи чоловіка, що вигнулися в напівпосмішці. Дихання збилося, по спині пробігли мурашки.

Може, він попросить його зараз поцілувати? Від однієї думки про можливий поцілунок всередині щось солодко скручувалось, вона мимоволі підвелася навшпиньки, облизуючи губи.

— Якщо ти допоможеш мені підшукати потрібних слуг в замок, — закінчив він раптом абсолютно буденним тоном.

— Слуг? — перепитала дівчина, навіть не намагаючись приховати розчарування.

— Дитина народиться, і їй потрібні будуть усі умови. Куховарку я ще можу знайти на Півночі, а от досвідчену няньку, думаю, краще підшукати в Вертморті. І не одну. Також мені потрібна швачка. Я, звичайно, можу створювати речі сам, але для цього потрібно хоча б знати, що створювати, а я з маленькими дітьми ніколи не стикався. Ще я із задоволенням запросив би до себе парочку хороших вчителів. Знаєш, в моїх селах майже всі безграмотні, і треба б якось вирішувати цю проблему, ну а заодно, якщо створити школу для місцевих дітлахів, то і моїй дитині теж буде з ким грати, згодом.

— Я бачу, ти все продумав.

— Так, але не хотілося б затримуватися тут довше, ніж потрібно. Тому було б чудово, якби підбором зайнялася ти, — він махнув рукою, обводячи побілілий від снігу сад. — Моє перебування за межами Півночі може погано закінчитися.

Варто було йому сказати це, як Алекса згадала, що казав їй примарний дракон, що сидів на священному валуні, про те, що і вона, і дитина тепер пов'язані з Північчю і їм не варто їхати надовго. Вона вже хотіла розповісти про це Альдару, коли з боку палацу почувся шум, нестямні крики і вереск.

Посмішка миттєво зійшла з обличчя володаря, він різко підняв голову, а в наступну секунду вже зник з неголосним ляскотом, залишивши дівчину одну.

Що ж сталося? Княжні довелося бігти по припорошеним снігом доріжкам, ризикуючи посковзнутися і впасти. Коли вона дісталася до скляних дверей, то не змогла нічого толком розгледіти через щільний натовп гостей, що оточили щось, що відбувалося в самому центрі.

Що ж сталося?

Вона бачила, як поспішали вартові, як перешіптувалися люди, на лицях яких відбивалася справжня паніка.

І куди зник Альдар? Він просто втік назад на Північ, чи він зараз там, в епіцентрі подій?

«Його Величність живий!» — зітханням полегшення прокотилося по залу. Прислухавшись до гулу голосів, Алекса зрозуміла, що королю, схоже, стало погано прямо на прийомі!

— Княжно ТагКартен, я проводжу вас у ваші покої, — поруч з'явився суворого виду вартовий, ще кілька перегородили скляні двері, не даючи нікому з гостей покинути зал.

Що ж, залишалося радіти, що вона не встигла увійти і тепер може піти до кімнати. Але адже в залі залишилася її мама!

Поки Алекса слідувала за вартовим у відведену їй кімнату, в голову лізли найпохмуріші думки.

Зайшовши в кімнату, вона почула, як на дверях клацнув замок. Здається, її замкнули. Тільки й залишалося, що безглуздо ходити з боку в бік, нервуючи і заламуючи руки.

— Альдархіне! — невпевнено покликала вона, але повелитель Півночі очікувано не з'явився.

Цікаво, це він врятував життя королю чи ні? І що все-таки сталося?

Знесилено сівши на ліжко, Алекса буквально підстрибнула, коли важкий підлоговий годинник неголосно вдарив опівночі. По кімнаті прокотився передзвін молоточків, що стукали всередині механізму.

Як вона могла забути? Адже зовсім вилетіло з голови! Якраз зараз у висохлого струмка за липовим гаєм на неї чекає той, хто надіслав їй записку про батька.

Чи варто їй йти? Навряд чи зараз хтось прийде перевіряти її, але якщо це трапиться, то до її родині буде ще більше питань. А якщо не трапиться... чи стримає відправник записки загрозу і видасть її батька?

— Альдархіне! — на всяк випадок ще раз покликала вона.