14.4

Алекса спробувала відсунутися, але хватка володаря моментально стала залізною, він різко притиснув її до себе, зовсім не соромлячись оточуючих. Два кроки в бік, два вперед, поворот.

Від дивного танцю захоплювало дух, це було дуже інтимно, занадто особисто. І яке ж було її здивування, коли вона зрозуміла, що більшість танцюючих пар також притиснулися тісніше і повторюють їхні рухи!

Незбагненно!

— Це все, звичайно, розумні доводи, — нахабно шепнув їй володар. — Але ти забула про те, що з того моменту, як ти мене викликала, твоє життя належить мені. А я самодур і не звик ділитися. І раз ти не хочеш вибирати, то я, мабуть, просто по-старому заморожу цього хлопця...

— Ні! — це було сказано голосніше, ніж належало, і, зрозумівши, що на неї почали знову обертатися, Алекса зашипіла. — Це шантаж!

— Хм... так, княжно, ти права. Це шантаж, — кивнув чоловік, як ні в чому не бувало.

Його спокійна глузлива впевненість раптом передалась і їй.

— Ти таким безглуздим чином намагаєшся сказати, що скучив?

Вона підняла брови, намагаючись поглядом показати всю сміхотворність його спроби. Ні, ну справді, цей чоловік неможливий! Ось чому йому просто не вибачитися за свою минулу поведінку? Ні, звичайно, легше почати нову сварку, знову звинувативши її хатш знає в чому!

— Скучив? Ні, — він скривився, немов його викрили в чомусь ганебному, — звичайно, ні. У мене дуже багато справ накопичилося, щоб нудьгувати. Але, раз вже ти стільки разів кликала мене, я зробив висновок, що тобі важлива моя присутність тут. Я прийшов. І побачив те, що мені не сподобалося. Тому за тобою борг. І за те, що я прийшов, і за те, що я не вб'ю твого кавалера.

— Ти нестерпний! — музика нарешті вщух, і вони опинилися біля стіни, поряд з виходом в сад.

— Так, саме тому я і живу один у величезному крижаному замку. Забула?

Варто було їм зупинитися, як поруч тут же виникли король і королева. Її Величність з захопленням почала відгукуватися про незвичну, але таку чудову музику і дякувати Альдару за таке чаклунство.

— Наскільки я знаю, — вельми люб'язно посміхнувся королеві Крижаний, — ви особисто допомогли моїй дружині освоїтися і прийняли її як рідну. Дуже вдячний вам за це, Ваша Величносте.

Він нахилився, закарбувавши поцілунок на тильній стороні долоні Ірми Хагинської.

— Сподіваюся, ви не заперечуєте, якщо тепер вона сама влаштує мені екскурсію? Я сильно скучив і хотів би поговорити з нею наодинці.

Алекса перекводила здивований погляд з королівської пари на Альдара і назад. І що це значить? Крижаний їй підігрує? Чи все це насправді?

В душі ворухнулася дурна надія на те, що чоловік все ж таки змінив гнів на милість і забере її назад на Північ. Нехай тут її рідні, але як же важко весь час озиратися, думати про те, що подумають про тебе, намагатися вникнути в інтриги і змови!

— Отже, княжно, — а це Альдар звернувся вже до неї, — почнемо з саду?

Алекса не встигла нічого заперечити або навіть церемоніально розкланятися з королівським подружжям, як дракон вже підхопив її за талію і буквально виніс крізь натовп гостей.

— Альдаре! Мати Всеблага, що ти твориш? На нас дивляться! — зашипіла вона йому сама, тим часом, намагаючись утримати посмішку, прекрасно розуміючи, що ця усмішка виглядає як приклеєна.

— Ти ще не зрозуміла, княжно? — засміявся у відповідь чоловік. — Мені абсолютно байдуже, хто і що подумає. У будь-якому випадку, я і так для них усіх лише небезпечне страшне чудовисько.

Від саду бальний зал відділяли лише великі скляні двері, до яких вони добралися на подив швидко. Ніхто з гостей не ризикнув вирушити слідом, а ті, хто ще до появи Альдара вийшли на ганок, поспішили повернутися назад до палацу.

Місяця не було видно, так як небо заволокло щільними хмарами. У повітрі віяло прохолодою, доріжки висвітлювалися підвішеними на великі стовпи лампами.

— Знаєш, це тобі наплювати, — переконавшись, що нікого немає поруч, Алекса нарешті повернулася до нормального тону. — Але ти знову підеш, а я залишуся. З цими самими людьми і з їхньою думкою.

— Думаєш, після того, як нас бачили разом, хтось посміє тебе скривдити? — Альдар повів її вперед впевненим кроком, вздовж по вимощеній червоним каменем доріжці.

— Якщо мене будуть лякатися, то це теж не дуже добре. І крім того, це може негативно позначитися на мамі і Кевіні, — вперто стулила губи Алекса. — І взагалі, куди ти мене тягнеш?

Раптом прямо на ніс їй впала мокра крапля. Дощ? Але через кілька секунд стало зрозуміло, що це не дощ, це повалив сніг.

— Ми гуляємо по саду, хіба ні? Як думаєш, може, мені теж влаштувати сад навколо свого замку? Потрібно підшукати що-небудь вічнозелене.

— Альдаре! — Алекса спробувала зупинитися, але дракон ніби не помітив цього, продовжуючи тягти її далі. — Що відбувається взагалі? Спочатку ти кажеш, що я тобі не потрібна, виганяєш, а зараз ведеш себе так, наче...

— Наче ми одружені? Ти це хотіла сказати? — Крижаний, бачачи її спроби, нарешті зупинився, стаючи до неї обличчям. — Я думав, ти саме цього і хотіла. Створити при Вертморському дворі ілюзію ідилії. Хіба ні?