13.2

— Знаєш, як мене звуть?

Вона кивнула. Звичайно, знає. На Півночі всі знали ім'я володаря, незважаючи на те, що вимовляти його боялись навіть найдурніші діти. Одного разу, в далекому дитинстві, вона його навіть бачила. Ящір, що виблискував сріблом, пролітав по небу над їхнім селом.

— Якщо станеться щось, що вимагає моєї присутності — покличеш.

Це було останнє, що повелитель Півночі сказав їй. У круговерті снігу він зник, залишивши Олену розпалювати камін і самостійно вивчати холодний замок.

Втім, наступні дні пройшли не так вже й погано. Худоби було всього нічого — корова та кури, гріх не впоратися. Їжа дійсно з'являлася сама собою, і в перший день дуже важко було не зірватися і не з'їсти все. Хотілося перетворитися в бездонну бочку і замкнутися на кухні до тих пір, поки не залишиться ні крихти. Звичка наїдатися про запас, якщо є така можливість, зіграла з нею злий жарт, і якби не страх перед драконом і тим, що він не схвалить обжерливість, мабуть, все б закінчилося хворобою шлунку.

Самого дракона не було ніде видно. І діяльна Олена, щоб чимось себе зайняти, почала вимітати сніг і сколювати лід з кімнат і коридору. Ну не діло ж, що весь замок — льодом обріс! Дров йшло багато, навіть серед ночі доводилося вставати, щоб підкинути їх у камін в кімнаті і в піч у хліві.

Все змінилося через три дні, коли до порогу замку Альдархіна прийшов чоловік.

Олена не відразу впізнала чорну фігуру в теплій шубі і чоботях. З вікна вона бачила, як ворота замку самі собою відчинилися, пропускаючи гостя всередину.

Спочатку вона подумала, що це якийсь прохач. Всі знали, що повелитель Півночі всемогутній, і якщо власне життя тобі не дуже-то дороге, ти можеш спробувати виторгувати у нього бажане.

Зацікавившись, дівчина прокралася до великого залу, в який, як вона вже знала, повинен був вийти гість після того, як мине довгий коридор, що веде з холу.

Яке ж було її здивування, коли вона, причаївшись за дверима, побачила Михея! Той стояв, нервово мнучи в руці шапку, і боязливо озирався по сторонам.

— Ти що тут робиш?! — забувши про все, вона вибігла зі свого укриття.

— Олено! Зірочко моя! — хлопець, побачивши її, кинувся назустріч і тут же обійняв. — Жива!

— Що ж мені буде? — пирснула вона, танучи від полегшення, яке чулося в голосі коханого. Видно, що він переживав за неї. — Тільки ти що тут робиш? Я думала, у тебе скоро весілля.

Михей відсторонився, уважно подивившись на неї.

— Знущаєшся, так? Проміняти тебе на Лізку? Та ні за які багатства світу. Я як дізнався, що Крижаний тебе забрав, відразу все кинув і прийшов. Зірочко моя, давай втечемо разом, га? На південь. В далекі країни. Де нас ніхто не знає. Адже ти хотіла, сама пропонувала, пам'ятаєш?

Олена посміхнулася образам щасливого і ситого майбутнього в теплих краях і важко зітхнула. Михей — син багатого батька — погано собі уявляв, що значить самому пробивати собі дорогу. Кому вони будуть потрібні в чужій країні? Там і своїх вистачає. Так що їх візьмуть хіба що на

найчорніші і важкі роботи, за копійки. Та й гаразд Вертоморт і Огол, де розмовляють на тій же мові, що й у них, тільки діалект різний, а в тій же Лантарії — вже зовсім інша мова.

— Прийшов викрасти мою прислугу? — глузливий голос за спиною примусив зіщулитися.

Михей зблід і, різко обернувшись, розставив руки в сторони, прикриваючи собою дівчину.

— Відпусти її! Візьми краще мене замість Олени!

Виглянувши з-за спини коханого, вона остовпіла від картини, що відкрилася.

Альдархін стояв, притулившись до стіни, і беззвучно сміявся. Не минуло й десяти секунд, як Крижаний не витримав і розреготався вже в голос. Порожні стіни відобразили відлуння його страшного голосу, від чого сміх здавався особливо зловісним.

Чого це він?

— Якого хатша ти мені здався? — відсміявшись, запитав у Михея Крижаний.

Олена підбадьорливо притиснулася до спини коханого. У цей момент вона була твердо впевнена, що не даремно пішла працювати до дракона. Хто знає, якби не це, зважився б коханий втекти разом з нею? Може, саме загроза її життю і спровокувала його піти проти волі батька?

— Я не піду без неї, — насупився хлопець, — можете обернути мене на лід, але без неї мені життя все одно немає.

— О, молодість, о, дурість... Ну, якщо не хочеш йти, то робота буде і для тебе. Згоден?

— Що? — від подиву Михей аж підскочив на місці.

— Я кажу, служницю не віддам. Хочеш бути з нею — залишайся. Мені потрібен чоловік, який би стежив за опаленням в замку. Я вирішив, що непогано б зробити його більш... житловим. Доведеться дещо перебудувати і змінити дрова на вугілля, але в цілому передбачається робота не складна.

— Я... згоден, — трохи зам'явшись, відповів хлопець.

Олена від радості мало не закричала. Невже це правда, і її коханий буде жити разом з нею? Може, дракон дозволить їм одружитися?

— І так, оскільки я не хочу мати справу з небажаними наслідками, щоб близько один до одного не підходили! Рік, як мінімум. Зрозуміло висловився?