11.3

Алекса гарячково міркувала. Мабуть, за згоду стати його було визнано обіцянку народити Альдару дитину. Королівська кров — це князівський титул. Він завжди давався лише родичам династій. Ну а поцілунок — з ним все зрозуміло, саме після того, як Крижаний вирішив її поцілувати, все і сталося.

— Але Альдар мені не вірить! Він хоче відправити мене геть звідси! — в розпачі вигукнула дівчина.

— Залишити Північ без королеви? Але в тобі вже його дитина і його магія, тобі не варто йти туди, де тепло.

— Це може нашкодити дитині? — жахнулася дівчина.

— Це може нашкодити тому місцю, куди ти підеш, — їй здалося, чи дракон і правда розсміявся? — Правда, прихованим силам це не сподобається, і тоді дістанеться вже і вам.

— Прихованим силам?

— Скільки питань, — гучний вдих примарного ящера, що плавно перейшов у смачне позіхання, мимоволі змусив здригнутися. Зуби в нього були довгі, гострі, і в нерівному світлі підземелля починало здаватися, що з них навіть капає ефемерна слина.

Алекса зробила невеликий крок назад, і вчасно — привид виплюнув блакитний струмінь схожого на дим полум'я, воно пройшло в міліметрі від її обличчя.

По сліду цієї хвилі утворився крижаний наріст на підлозі, якраз в тому місці, де вона тільки що стояла.

Від морозної холоднечі, що вона відчула зовсім поруч, по спині пробігли мурашки, а від усвідомлення, що це вона зараз могла б бути заморожена — накрило панікою.

— Як же я втомився, — дракон прикрив очі. — Ви, люди, занадто багато значення надаєте своїм проблемам. Все — тлін.

Останні слова вже майже не було чути. Подих дракона став тихішим, і привид став бліднути і стоншуватися, поки від нього зовсім нічого не залишилося. Алекса ще кілька хвилин стояла, невідривно дивлячись у те місце, де ще недавно була голова дракона. Що це було? Якийсь безтілесний дух? Але якщо це так, чому його дихання мало не вбило її? Відчуття небезпеки, того, що вона стикнулася з таємними, не підвладними нікому силами, не покидало її.

І що дракон мав на увазі, кажучи, що вона може нашкодити тому місцю, куди відправиться?

Єдиний, хто міг би відповісти на її запитання, був Альдар — але той явно перебував не в найкращому настрої для того, щоб розповісти їй докладніше про дивні камені і їхнього ефемерного вартового.