Глава 10. Третій принц

Ці кілька днів пройшли немов уві сні. Альдардархін влаштував їй невелику екскурсію по замку, показуючи, що і де знаходиться. Він був тихий і задумливий, але вельми охоче відповідав на запитання.

А Алексі дійсно було цікаво все. І нехай він обходив стороною теми того, звідки цей замок взагалі взявся і завжди тут було так порожньо, і без цього з'ясувалося, що він — чудовий оповідач.

Повелитель Півночі розповідав їй про все на світі. Про війнах, які велися коли-те, про королів, про те, як жили прості люди років двісті тому.

І навіть навчив її доїти корову.

— Ви вмієте? — Алекса окинула Альдара захопленим поглядом.

Замість відповіді той пирхнув і заспокійливо погладив тварину по волохатому боці. Після того, як та виявилася «заморожена», на дотик холодних пальців корова майже не реагувала.

Білий і пухнастий хатш, здалеку спостерігав за ними, теж досить скоро перейнявся любов'ю до рогатої худоби — отримавши миску молока і вылакав її буквально за лічені секунди.

— А ви зовсім не їсте? — запитала Алекса, залпом перекинувши кухоль парного молока.

Воно було солодке, з приємною молочної пінкою. А вже яку смачну кашу вона зварить на ньому!

Від думок про каші текли слинки. Все-таки кулінаром Алекса була не те, щоб посереднім — ніяким. Вдома їй жодного разу не доводилося готувати ні собі, ні кому-небудь ще.

— Їм. Тобто, я можу їсти, але я не відчуваю голоду. І їжа мені не потрібна. Що ж даремно переводити продукти? Та й занадто багато мороки, — знизав плечима Крижаний.

— Але ж це смачно. І приємно, — Алекса чудово пам'ятала, як на великі гуляння збиралися гості, а столи ломилися від страв. Мама пропонувала гостям спробувати те або інше блюдо, а Алекса грала для всіх на арфі або клавесині.

— Це безглуздо, — не дуже надихнувся Альдар. — І так, щодо тебе. Я домовився з деким. Три рази в день в твою кімнату буде переміщатися сніданок, обід і вечерю. Не вважайте за образу, але твої спроби готувати — це шкода.

— Спасибі, — Алекса не знала, радіти їй чи ображатися.

Адже вона всерйоз сподівалася навчитися справлятися сама.

— Дурною була ідея відправити тебе за продуктами.

Незважаючи на те, що в кімнаті її тепер дійсно тричі на день чекав піднос з декількома видами різноманітних страв, від молока і яєць, які давали нещодавно придбані тварини, Алекса відмовлятися не планувала.

Та й доглядати за худобою було цікаво. Курок вона годувала зерном, купленим в селі, а для корови Крижаний помахом руки створив цілу копицю сіна. Дівчина боялася, що зроблене з снігу сіно буде не дуже поживно, але, здається, для тваринного ніякої різниці не було.

Втім, справлятися виявилося хоч і не складно, але важко. Лопата, якою вона чистила загін, залишала мозолі, а воду для напування доводилося топити зі снігу.

Вона ще двічі разом з хатшем переміщалася в село. Алекса перевіряла межі своєї свободи, а заодно відвідала Олену, передавши їй кошель з кількома десятками монет в обмін на певний кухонний інвентар і поради з догляду за худобою.

Вона розуміла, що на багате придане це не тягне, але і просто так видати тієї золота не піднімалася рука. Якщо розійдеться слух про те, що Крижаний роздає просто так гроші — його стануть викликати, навіть незважаючи на страх бути замороженими. Альдар і так не відрізняється витримкою і напевно прийде в лють, зрозумівши, через кого все це.

Через кілька днів володар повідомив їй, що залишить на якийсь час замок.

— Якщо ти покличеш, я почую, але для тебе ж буде краще, якщо причина виклику буде дійсно вагомою.

Зрозумівши, що кращого моменту може не представитися, Алекса попросила Непослуха відправити її до батька. Якщо мама і брат були зараз в королівському замку, то за них можна було не переживати. Вона їх провідає наступними. А ось що стало з татом, їй було не відомо.

Вона перенеслася в похмурий будиночок з низькою стелею. За вікном лив дощ, а всередині пахло пригорілим маслом.

— Лексо, доню, це ти! — тато схопив її за руки, злякано вдивляючись їй у вічі. — Що ти тут робиш? Як тут опинилася? Як врятувалася від Крижаного?

— Тату! — вона кинулась до нього на шию, обіймаючи.

Від нього пахло кислим вином, а сам чоловік злегка похитнувся, видаючи легкий підпиток.

Як все-таки вона сумувала за ним всі ці дні. І як добре відчути себе знову маленькою татовою донькою.

— З тобою все в порядку? — не дуже хотілося відповідати на запитання батька, а тому вона постаралася відвести розмову з ним в інше русло.

— Поки що так, але це ненадовго, — князь ТагКартен опустив голову. — Я підвів всіх вас. Тебе, маму, Кевіна. Напевно, жити мені залишилося недовго, і все, що мені залишається — це молитися за вас Всеблагій Матері.

— Не кажи так, тату. Все можна виправити. Ти казав, що тобі потрібні гроші. Тепер у мене є гроші. Я сплачу всі борги. Будь ласка, дозволь мені допомогти! — вона відчула, як до горла підступає тугий клубок.