8.2

Альдар ще раз оглянув приміщення і, зітхнувши, знову махнув рукою. Сніг слухняно злетів у повітря, приймаючи форму загороди навколо корови, сідало і жердин для курок, мисок для їжі і води.

Поки Алекса розглядала змінену обстановку, чоловік смикнув її на себе, привертаючи увагу.

— Сподіваюся, надалі ми обійдемося без таких істерик?

Вона просто кивнула. Пережите поступово відпускало. Зараз їй стало навіть соромно за свій спалах. Зрештою, це і справді була всього лише скотина, тварини, які в селах завжди призначалися на забій, заради того, щоб спожити їх в їжу.

Адже і Крижаний пішов за нею, повернув все назад.

— Ти правда вважаєш мене чудовиськом? — раптом запитав Альдар.

На його обличчі все ще була непроникна маска крижаного спокою, але крізь неї все ж просвічувало хворобливе бажання знати відповідь, звіряча туга і якась приреченість.

У цей момент дівчина зрозуміла, що б вона зараз не сказала, він не повірить. Повелитель Півночі сам вважає себе монстром. Він сам свій жорстокий суддя і кат.

Посміхнувшись, Алекса потяглася, щоб зафіксувати легкий, майже цнотливий поцілунок на його губах. Сподіваючись, що це буде достатньою відповіддю.

Він моментально згріб її в обійми, з несамовитим відчаєм пригортаючи дівчину до себе. Штовхнув до стіни, утискуючи своїм тілом в камінь. Почав несамовито цілувати її, моментально розпалюючи у відповідь полум'я пристрасті.

Вона не очікувала, що Альдар захоче її. Якщо вчора — це була необхідність для того, щоб зачати спадкоємця, то зараз необхідності не було.

Алекса була майже впевнена, що магія зробила свою справу і все вийшло з першого разу. А раз так, то як пояснити, що вічно відчужений і холодний чоловік, який не вміє навіть посміхатися, раптом з таким голодом і жадібно цілує її? Немов не може надихатися їй, немов занадто довго стримував себе.

Перший переляк від несподіванки пройшов, та дівчина зловила себе на тому, що просто безсоромно насолоджується ніжними погладжуваннями, поцілунками.

Альдар був наполегливим, але немов очікував, що вона в будь-який момент відштовхне його, спробує вирватися, а тому користувався моментом, вивчаючи її тіло.

— Дурна маленька княжна зовсім не боїться, — напівпитально вимовив він, і від цього вкрадливого тону по тілу рознеслися мурашки.

Це було неправильно, це було трошки соромно, але, разом з тим, по-особливому солодко.

— Тобі варто боятися, — з цими словами він ковзнув прохолодною рукою вниз.

І вона боялася. Боялася тих бажань, що були в ній, боялася власних думок — порочних, надто відвертих. А ще вона страшенно боялася, що Крижаний знову одягне свою маску незворушності. Що вона більше ніколи не побачить того, що бачить зараз — уважні очі вивчали її обличчя, з якоюсь майже забобонною недовірою.

Невже Альдар очікував, що на її обличчі буде огида і страх? Невже він думав, що їй осоружний?

— Я не повинна була говорити це... — прошепотіла вона, насилу контролюючи голос.

— Княжно, я не людина. Я дійсно чудовисько, — гірко посміхнувся він, — крижаний ящір...

— Ні... ти мій чоловік.

Утробно рикнувши, Альдар більше не став стримуватися. Алекса сама не помітила, як реальність здригнулася під напором магії, переносячи їх в інше місце. Вона раптом опинилася на холодних, трохи припорошених снігом простирадлах, але думки про незручність швидко залишили її.

Це було ніби стрибок голяка в крижану воду в задушливо спекотний день.

Один погляд в неприродні, схожі на блискучі дорогоцінні камені очі Крижаного змушував забути про все.

В момент насолоди Альдар просто обняв її, притискуючи до себе, уткнувся обличчям у її волосся. Вона закрила очі і слухала мірне биття його серця. Наче він і вона — найзвичайнісінька закохана пара. Це було... майже ідеально.

— Будь ласка, — дуже тихо промовила Алекса, боячись зруйнувати те дивне єднання, що відчувалося зараз між ними, — не поводьтеся зі мною так, ніби вам ні до чого немає справи. Що мене по-справжньому лякає, так це ваша відстороненість. У людей такого не буває.

— Я дуже давно був людиною. Вже й забув, як це, — тихо озвався Альдар.

— Як забули розповісти мені, що я тепер ваша дружина?

— Я сам винен, що так вийшло, але це не входило в мої плани, — розімкнувши обійми, він встав, магією приводячи себе в порядок.

Алекса відчула розчарування і гостру потребу знову пригорнутися до Альдару.

Повелитель Півночі простягнув їй руку, і вона з полегшенням прийняла її. Слава всеблагій матері, він, здається, не розсердився на її питання.

Знову опинившись в його обіймах, вона і моргнути не встигла, як вони перенеслися в черговий зал. Варто їм з'явитися, як по периметру спалахнули смолоскипи, освітлюючи позбавлений вікон простір.

Зал був занадто великим, навіть для прийомів, і абсолютно позбавленим меблів. Зате на підлозі, просто звалені величезними безформними купами, блищали золоті і срібні монети. Незлічена кількість, тисячі тисяч, помножені на стільки ж. Уся підлога була в них, і таке наплювацьке ставлення до грошей вселяло якийсь жах. Тут було більше, ніж вміщували скарбниці всіх відомих Алексі королівств і республік.