3.2

— Що відбувається? — дівчина розгублено провела поглядом Саймона, що обійшов своїх людей по колу.

— Це я винен, Александріно. Я наполіг на тому, щоб ти нічого не знала. Так було надійніше. Але ти підслухала нашу розмову, зробила неправильні висновки...

— Він отруїв тебе! І погрожував вбити маму з братом.

— У мене проблеми, Лексо. Наша сім'я перейшла дорогу кільком впливовим людям. Я не впорався, підвів вас. Ще й борги...

— Ти все це підстроїв? Хотів, щоб тебе вважали мертвим? Але при чому тут Кевін?

— Саймон погодився допомогти в обмін на титул. Та й мої недоброзичливці напевно поспішили б скористатися ніжним віком твого брата... Ми б поїхали, всі втрьох. Ніхто б нічого не дізнався, а ти б вийшла заміж і жила щасливо.

Щасливо? Схоже, у батька було вельми своєрідне уявлення про щастя. Алекса від потрясіння не знала, що й сказати.

Судячи з усього, Саймон, дізнавшись, що майбутня дружина підслухала їхню з батьком домовленість і зробила неправильні висновки, замість того, щоб пояснити ситуацію, вирішив скористатися нагодою проявити свої садистські нахили і насолодитися дівчиною, що потрапила в безвихідне становище.

— Тепер ти розумієш, що насправді нічого поганого не сталося? Але чим менше людей знає, що я живий — тим краще. Люди, які хочуть нашкодити нашій родині — дуже небезпечні. Тобі було б краще, не знай ти про все...

Все вставало на свої місця. Вино, яке випив князь ТагКартен, щоб розіграти серцевий напад, розмови про те, як будуть інсценувати загибель мами і Кевіна.

Не в силах більше дивитися в очі батькові, Алекса відвернулася від нього, шукаючи Саймона.

Її тато помер сьогодні, від отрути у вині. А людина, що стояла перед нею, може і його точна копія, але більше її батьком не була.

— Чому ти не сказав мені ?! — крикнула вона Саймону.

За відповідною злою усмішкою, що не віщувала нічого доброго, вона зрозуміла, що була права у своїх припущеннях щодо садистських нахилів. Яка ж вона була сліпа, якщо раніше вважала його милим і добрим? Якщо збиралася заміж за чудовисько під маскою дбайливого і уважного чоловіка.

— Хвилина пройшла. А тепер дай відповідь, чому мої люди говорять про тебе ?! — виплюнув він, неквапливо підходячи ближче.

Весь його вигляд висловлював загрозу. Алекса ледве придушила в собі порив пуститися навтьоки. Лише розуміння, що далеко їй не втекти, допомогло встояти на місці.

— Лексо, донечко. Не гніви Всеблагу матір! Скажи все, що знаєш. Якщо запросити священика, мій обман може розкритися... той насамперед перевірить небіжчика, — спішно зашепотів батько, хапаючи дочку за руку.

— Поняття не маю... Ти ж знаєш, що я б ніколи...

Варто було повернутися до князя, відволікаючись від Саймона, як той тут же опинився поруч, хапаючи за шию товстими пальцями, стискаючи, змушуючи підвестися на носочки, щоб тільки не втратити доступ до повітря.

Перед очима попливли кола, хвилі страху і паніки розходилися по тілу, змушуючи звиватися, відчайдушно намагатися вирватися, чіпляючись за життя.

— Мені набридло слухати твої тупі виправдання. Відповідай! Або я задушу тебе прямо зараз і прямо тут!

Вона чула, як батько намагається урезонити оскаженілого чоловіка, перестерігає його, але при цьому не робить жодної реальної спроби перешкодити.

Чужі пальці все сильніше і сильніше стискалися на горлі. Дихати було практично неможливо. Вона дряпала руками себе, намагалася відіпхнути Саймона.

Марно. Легені пекло від нестачі повітря.

— Здається, тебе вже попередили, — низький тріскучий голос прорвався в свідомість, що вже вислизала. Хватка Саймона трохи ослабла, повітря проникло всередину, але наречений все ще тримав її, і це допомогло не звалитися на землю, — не варто чіпати молоду княжну.

— Ти хто такий?

— Твоя смерть.

Алекса відчула, як знову злітає вгору.

Зір повернувся не одразу. Коли навколишня дійсність проступила, вона побачила перед собою Саймона, що стояв на колінах.

За кілька кроків стояв Альдархін. Все такий же блідий, незворушний. Він простягав руку в сторону нареченого Алекси. Стискав його горло невидимою силою, точно так же, як раніше сам Саймон стискав горло Александріни.

«Так йому!» — спалахнула в голові зловтішна думка, і дівчина сама злякалася тієї ненависті, що вона відчула.

Але за мить Алекса усвідомила — якщо батько і справді в жахливому стані, загибель Саймона тільки посилить долю мами і Кевіна.

За мить до того, як король Півночі з задоволеною посмішкою почав здійснювати задумане, вона крикнула:

— Не треба!

Однак Альдархін розцінив її втручання по-своєму:

— Все ще кохаєш його? — слово «кохання» в його устах було чимось воістину огидним.