Розділ 2. Володар

Двері кімнати були замкнені. Під вікном взад-вперед хтось ходив. Вино для батька отруїв хтось із слуг, а значить, в будинку вона нікому довіряти не може. Саймон передбачив все.

Обпалена свічка і сірники знайшлися в ящику стола. Алекса швидко запалила вогник і, заплющивши очі, зашепотіла слова з дитячої пісеньки-страшилки:

Життя втрачаєш в одну мить,

Та звеш тринадцять ти разів.

Тоді негайно прилетить

Володар криги, Альдархін.

Загасивши свічку, Алекса почекала якийсь час, але нічого не відбувалося. Тоді вона запалила її знову, шепочучи прокляте ім'я.

Нічого. Літо за вікном не змінювалося зимою. Сонце не застеляли гігантські крила.

Але навіть розуміючи безнадійну дурість своєї затії, вона продовжувала шепотіти прокляте ім'я. Просто тому, що нічого іншого їй не залишалося.

— Альдархіне, володаре льоду, будь ласка, вислухай мене...

У якийсь момент їй здалося, що подув вітер. По кімнаті пробігла хвиля холоду, а стовпчики біля ліжка вкрилися інеєм.

Алекса легенько видихнула, і з рота вирвалося хмарка пари.

Раптово тіло втратило опору, вона безглуздо замахала в повітрі руками і ногами, з рота замість крику вирвався слабкий писк, супроводжуваний хмарою пари.

— Ще раз вимовиш моє ім'я, і я тебе вб'ю, — перед нею стояв високий худорлявий чоловік.

Дуже бліда шкіра, платинове коротке волосся, очі немов прозорі крижинки.

Алекса спробувала щось сказати, але марно. Зуби почали стукати від холоду. Кожен вдих давався важко. Руки і ноги, що марно погойдувались в повітрі, ослабли. Серце калатало як загнаний звір.

Чоловік зробив крок у напрямку до неї. Краєчком свідомості вона зазначила, що там, де він стояв, залишилися великі нарости з льоду.

Невже це і є володар півночі? Монстр, який може вбити одним дотиком? Він існує? Він реальний? І він відгукнувся на її поклик...

Надія спалахнула з новою силою, від полегшення захотілося плакати і сміятися одночасно. Матір всеблага! Наплювати, що зараз буде з нею. Аби тільки володар погодився врятувати її рідних!

— Навіщо така юна дівчина так наполегливо кличе монстра? — голос чоловіка був низьким і тріскучим. Нібито він дуже давно ні з ким не розмовляв.

По спині поповзли неприємні мурашки, але, взявши себе в руки, дівчина нарешті змогла відповісти:

— Мого батька сьогодні вбили... — почала було вона, але повелитель перебив її.

— Так ти у нас месниця? — бліді губи скривилися в хижому оскалі. — Хочеш, щоб я розправився з твоїми ворогами?

Він зробив ще один крок і обережно торкнувся її пальцями.

Щоку моментально обпекло холодом, по шкірі пробігла морозна хвиля. Вартувало великих труднощів не відсмикнутися. Їхні погляди зустрілися. Не можна відвертатися! Навряд чи чудовиську сподобається, що вона боїться його, що вважає монстром.

Серце було готове вирватися з грудей, тіло колотило від моторошної суміші страху і холоду, але вона не відвернулася. Витримала погляд, який, здавалося, проникав в саму душу.

— Вбивця в нашому домі. Він пообіцяв вбити маму і брата. Йому всього п'ять. Прошу вас, володаре, врятуйте їх!

— А як же ти? — він зробив крок назад і, хмикнувши, оглянув її з ніг до голови.

Розіп'ята в повітрі в безглуздій позі, в пом'ятій сукні. Від того виразу, що промайнув на обличчі Альдархіна, захотілося мимоволі прикритися.

Сьогодні вранці Саймон прийшов просити її руки. Вона спеціально вбралася для цього випадку. Хто ж знав, що, підслухавши розмову нареченого з батьком, вона стане свідком страшного вбивства? Зараз її наряд, приготований для майбутнього чоловіка, здавався злою насмішкою.

— Це я привела вбивцю в будинок. Я не заслуговую порятунку, — вона знесилено заплющила очі.

Несподівано чари розвіялися і перестали її тримати. Алекса ляснулась на підлогу, боляче вдаривши коліно.

— Навіщо мені допомагати тобі? — їй здалося, чи в його голосі й справді промайнула зацікавленість?

Намагаючись не радіти завчасно, Алекса, стоячи на колінах, схвильовано зашепотіла:

— Все, що хочете... Можете забрати мене з собою, обернути в крижану статую...

Почувши її плутані обіцянки, монстр розреготався.

— Ти повинна запропонувати мені ще що-небудь, крім свого життя. Його я і так заберу. Ти ж не думала, що зможеш викликати мене і при цьому залишитися неушкодженою?

До горла підступив клубок. Ні. Вона відмовляється вірити в те, що вона програла! Відчай, що затопив її душу, навіть витіснив холод. Немов він перестав в той момент мати якесь значення.

— Мені не важливо, що буде зі мною. Але прошу вас, врятуйте моїх рідних. Заради цього я готова на що завгодно. Я буду вічно служити вам. Слово княжни ТагКартен!