Епілог

Чоловік ходив туди-сюди, намотуючи безперестанку круги довгим коридором. 

Ось уже три години, як з родового залу долинали крики та стогони його дружини. Кожен крик ніби різав його живцем, хоч Кирило розумів, що так і має бути. 

Він був сам не свій.

Нарешті все вщухло, в якийсь несподіваний момент його дружина зовсім припинила кричати, і він застиг посеред коридору, відчуваючи, як леденіє кров у жилах, адже він не знав, добре це чи погано. Стоячи в болісній тиші, він не розумів, що відбувається, відчуваючи, що потроху починає божеволіти. Але тут двері відчинилися, і на порозі з'явився змучений лікар, погойдуючись на нестійких ногах. Знявши маску з обличчя, він глянув на Кирила глибоко стомленим поглядом. На його руках та халаті в деяких місцях виднілися сліди крові. Серце чоловіка стислося і забилося сильніше від хвилювання. 

- Хлопчик, три вісімсот, - видихнув лікар. 

Дух захопило і серце в грудях пропустило кілька ударів. Тільки що у нього народився син. 

- Я можу?... - Договорити не вийшло, не вдалося, у горлі пересохло і ніби зовсім пропав голос. 

Лікар кивнув і, відступивши, махнув рукою всередину, поступаючись дорогою Кирилові. Але замість того, щоб одразу піти, чоловік забарився на мить. Здавалося, ось воно, кілька кроків, і зараз він нарешті зустрінеться зі своїм сином. Але хвилювання брало гору, наче чиясь величезна рука, що натиснула на груди, змусивши замислитися і водночас він жадав якнайшвидше побачити їх.

Чоловік зайшов повільно, сторожко ступаючи кожен крок. Усередині було так тихо, що й не одразу розпізнати. Тільки маленькі, зовсім крихітні звуки кректання, що долинають з лівого крила, від яких у животі все перевернулось. 

Він розплющив очі і завмер від чарівної картини, яка вмить підпалила і тоді розтопила його серце. Він пам'ятав, що відчував, коли народилася Зефірка, і не думав, що колись знову зможе таке відчути. Ні, він точно помилявся. 

Його дружина підняла на нього очі, тримаючи маленьку рухливу грудочку на своїх грудях. 

- Привіт, - вона ніжно посміхнулася йому, виглядаючи зовсім не так, ніби ще кілька хвилин тому мало не вмирала від болю. 

Він майже не відчував ніг, коли наблизився до них і впав на стілець поруч. 

- Це твій тато, - замуркотіла дружина, спілкуючись із невгамовним сином. 

Кирило мовчки підняв руку, погладив синову голіаку і мовчав, жадібно вбираючи його очима. Він не вірив, що це справді відбувалося з ним. І вперше, за багато років, він заплакав. Пустив дві чоловічі сльози, відчуваючи, що не може вмістити в собі ту нову любов, що відкрилася в ньому з появою сина. Виявляється, любов не має жодних рамок, кордонів та обмежень. Вона висока і безмежна, безкрайня, як океан, вільна як птах. А ж він жодного разу не плакав з того часу, як зламав руку в п'ятому класі. 

- Пологи були важкими, - Аліна погладила спинку малюка, спостерігаючи як маленький пихкає і мило морщить носик. - Але наш хлопчик не здавався ніяк, адже він так хотів якнайшвидше побачитися з татом. 

Кирило підвів очі і вперше з того часу, як прийшов до тями, подивився на дружину, відірвавшись від сина. Її усмішка, вона була такою ніжною і люблячою, але водночас дико втомленою. Тепер він добре бачив, як її пологи вимотали. 

- Ти така розумниця... Я так люблю тебе, - прошепотів він і ніжно торкнувся її губ своїми. Уе був поцілунок подяки та всього. Він уже знав, що сьогодні вся палата буде завалена квітами та подарунками, а згодом і весь дім. Адже їм належить ще одна не менш головна подія, - познайомити сина із Зефіркою. 

- Ми тебе теж любимо, - ласкаво відповіла дружина і це було найкраще зізнання за все його життя.