31

У напіврозсіяному світлі спальні я одягалася зі швидкістю світла, збираючи з різних боків кімнати одяг, що був розкиданий у запалі пристрасті. А все тому що вхідні двері щойно грюкнули і час йшов катастрофічно на секунди.

- Мамо! М-а-ам! - гучний голос дитини змусив поквапитися. Я не чекала, що вони так рано повернуться, або просто не помітила, як швидко пройшов час. 

Дочка шукала мене, а це означає, що менше ніж через півхвилини двері до спальні відчиняться і сюди влетить маленький ураган, змітаючи на шляху до своєї мети всі перешкоди. Я кинула дико збентежений і палаючий обуренням погляд на усміхненого чоловіка, який на відміну від мене залишився спокійно сидіти на ліжку, і прибрала з підлоги кинуті трусики, перш ніж двері і справді стусаном відчинилися і на порозі з'явилося наше диво.

- Тато!

Захоплений писк мало не заклав мені вуха, настільки дочка зраділа. Помітивши Кирила Зефірка одразу кинулася до нього, стрибнула з розбігу на батьківські коліна, одразу ж розплавляючись у ніжних обіймах. Я вже не стала загострювати увагу на дрібницях, напевно вона побачила черевики та пальто ще у передпокої, тому й одразу помчала сюди. Дивилася мовчки і відчувала, як серце тихо стискається, спостерігаючи, як чоловік стискає її в обережних обіймах. Заривається в м'яке волосся, притискає до себе і вдихає ніжно запах, і навіть не помічає як вимазались в брудному снігу штани від дитячих черевичок. Та й я не стала загострювати на цьому увагу. Він сумував за нею. 

- А ти чого це лоздягнувся? - примружилася донька. - Спати зіблався чи що? Селед білого дня? - випалила так здивовано, як не кожен дорослий зможе, від чого я мало не пирснула, вчасно утримавшись. Кирило ж, на відміну від мене, залишався зовсім зібраним і ні натяку на посмішку не було. 

- Так, Зефірко, тато втомився з дороги і вирішив прилягти. Я тобі не купив плюшевого ведмедика, якого ти просила, не встиг. Ти ж не ображаєшся на мене? 

- Ой, ні, звичайно! Ти що! Я взагалі на таке не облажаюся, - нахилилася змовно, «шепочучи» йому на вушко по секрету, так щоб чув тільки він. - А ти завтла підеш зі мною в дитячий світ, я хотіла там купити ляльку, а Ліза не дозволила.

Донька надулася і зиркнула косо у відчинені двері, де тільки ось несміливо з'явилася няня.

- Здрастуйте, Кириле Олександровичу, - збентежено промовила дівчина.

На відміну від дитини, Ліза все зрозуміла. Спалахнула рум'янцем, сором'язливо відводячи очі, ніби застукала нас на непристойному моменті, а може вона просто не очікувала побачити Кирила та ще й у такому домашньому вигляді. Чоловік кивнув у відповідь, обережно піднімаючи Зефірку під пахви та забираючи з колін. 

- Лізо, ти можеш іти додому. Сьогодні й завтра в тебе позапланові вихідні, не хвилюйся, вони не будуть вирахувані з твоєї зарплати. Я хочу побути наодинці з моєю сім'єю, - скомандував він і хоча ми з ним це не обговорювали, я була зовсім не проти.

***

Я прокинулася від того, що в носі лунав різкий запах чогось. Він був приємним, але водночас надто відчутним, через що заснути знову ніяк не виходило. Вдихнула глибше і відчула, як легені сповна наповнюються цим запахом, спонукаючи остаточно прокинутися. Я була здивована, тому що прямо переді мною стояв величезний букет квітів, а поряд на тумбочці мила оксамитова коробочка. З вікна пробивалися перші сонячні промені. Але приємним бонусом стали солодкі голоси, що доносились судячи зі стукоту посуду з кухні. 

- Тату, а обов'язково ліпити такі великі коржики? 

- Ні, звичайно, як у тебе виходить. Тільки тихіше, будь ласка, Зефірко, розбудиш маму. Ми ж хочемо зробити їй сюрприз, а вона у нас дуже їх любить. Можеш класти туди, я зараз з духовкою розберуся і можна буде запікати. 

А потім пролунав гуркіт такий, гучний, приголомшливий, на весь будинок. Чесно кажучи, я не злякалася, зате тепер точно остаточно відійшла від сну.

- Ой, мам, ти плокинулась! - заверещала Зефірка, побачивши усміхнену мене на порозі кухні. 

- А що це ви з самого ранку тут удвох копошитеся? - примружилася я, спіймавши здивований погляд на мить застиглого чоловіка, що підмітав уламки. 

- Вибач, все-таки розбудили тебе, - видихнув він, відкладаючи знаряддя прибирання і підходячи до мене. - Чортова тарілка вислизнула з рук. 

Я похитала головою, докірливо поцокавши в жартівливій формі. Витягла руки до чоловіка і посміхнулася, спіймавши м'який видих у щоку. 

- Ми вже поїли і вирішили зробити тобі сюрприз, - шепнув він, притулившись до моєї щоки. - Це Зефірка вигадала зробити зефірний торт, я тільки подав ідею з сюрпризом. А зараз... Настав час мультиків, - піднявши руку з годинником, він заговорив голосніше, обернувши обличчя до доньки. 

Малеча відразу витяглася в струнку і кинувши свою лопаточку, якою вона незграбно поралася з тістом, помчала стрімголов у вітальню, по дорозі радісно простягнувши: 

- Оггі та Кукалачі-і-і!

- Зефірко, стривай, ти ж не знаєш... - спробував зупинити її Кирило і затнувся наприкінці, зрозумівши, що це вже безглуздо, але таки договорив: - Як увімкнути телевізор. 

Я глянула на нього недовірливо. 

- Вона вміє вмикати телевізор. 

- Як...

- Ліза. 

Чоловік з розумінням хитнув головою.

- Тепер все зрозуміло. 

З вітальні пролунали звуки з мультика, а ми обоє опинилися у відносній тиші. Ось тепер ми залишились удвох. Чоловік простяг руку, заправивши пасмо волосся мені за вухо і з цікавістю оглядаючи мене. 

- Сережки тобі дуже личать, - заговорив він, перейшовши майже на шепіт. - Не дарма я простирчав майже дві години у ювелірному. 

Я зніяковіло посміхнулася. 

- І квіти дуже гарні, - я потяглася, легко поцілувавши чоловіка в губи, і тихо прошепотіла. - Дякую.

- Немає за що, - прошепотів мені чоловік у відповідь. На його губах тепліла маленька посмішка, від якої в душі розпустилися квіти. - Знаєш, три роки це все ж таки немало. Мені здається, нам треба надолужити багато втрачених моментів...