2

- Я так розумію, горщик нам уже не потрібний?

Кивок головою. Ну звичайно. Ми ж уже зробили всі свої справи в штанці, чи не так? Хоча злитися теж неправильно. Їй лише чотири. Або три загалом, не має значення.

Так, маман з мене зовсім ніяка.

- Гаразд, йди сюди, будемо переодягалися, - витягаю руки, сидячи на кахлі ванної. Зефірка робить крок до мене.

Витягаю краї светра зі штанців, знімаю через голову. Добре, що є на світі добрі люди. Пропустили мене на касі без черги. Навіть той хамський горила, витріщивши очі, просто відступив убік, не промовивши при цьому жодного слова. Загалом всі розступилися. Пошкодували молоду матір.

Стягую штанці, а знизу ще колготки. У-у-у, та тут цілий потоп. Тільки білі трусики залишаються недоторканими. Ось тут я і зіткнулася з реальною проблемою. Загалом мені переодягнути її якось треба, але як? Наче й доросла дівчинка, а ніби й ні. Якось незручно. Навіть не знаю, що робити.

- Я сама! - Раптом відмахується від мене, коли я невпевнено підчіплюю краї трусиків. Топає ніжкою і підкидає підборіддя, схрестивши руки на грудях. - Відвелнися.

Ух, як сердито. Піднімаю руки вгору, ніби здаючись. Гаразд, твоя взяла. Відвертаюся, що вдієш, поки маленька проказниця начебто намагається самостійно переодягтися. Купила їй у дитячому відділі трусики та колготки. Не знаю, чи вгадала з розміром, але подумки дякую собі за передбачливість. Ще раз тупотіти в магазин з кілометровою чергою буде зовсім сумно.

- Е-е, ти не хочеш спочатку скупатися? - Запитую, розглядаючи засаджені доглядовими засобами борти своєї ванної. Зефірка за спиною мовчки шарудить одягом. - Дивись, у мене тут є бомбочки для купання. Батько тебе часто купає?

Наважуюсь розвернутися. Ух. Трусики нові вона переодягла, але здається, задом наперед.

Знову кивок. Стоїть босоніж на кахлі, але переживати взагалі не варто, підлога у мене тепла, з підігрівом. Тягнуся за вовняними колготками.

- Слухай, а мама в тебе є взагалі? - Раптом осяює мене. А то все тато та тато.

- Є звісно! Мама в мене Снігулонька, - усміхається мені Зефірка.

- Снігуронька? Це як?

- Ось так! Вона далує іншим дітям подалунки на Новий лік, тому ми не бачимося...

- А тато тоді хто, Дід Мороз?

- Тато у мене адвокат!

- Воу, - як несподівано. Навіть дар мови втрачаю. - Який у нас важливий тато.

- Ага. Він сказав, що наделе дупу будь-кому, хто мене облазить. Але ти не хвилюйся, я скажу йому, що ти мене не облажала...

Ось дякую, удружила. А так м'яко натякнути йому, щоб відвернув мене від ґрат, можна?..

- А прізвище своє ти може знаєш,  Зефірко? - раптом спадає на думку, хоча я вже ні на що не сподіваюся.

- Знаю, звичайно, - з важливим виглядом киває мені. - Я Соколовська, як тато, - гордо повідомляє. - А тебе як звуть? - Раптом примружується мала.

- Аріна.

- Аліна?

- Аріна.

- Аліна!

- Так, гаразд, - видихаю, бо сперечатися вже й сил ніяких немає. Аліна, то Аліна. - Іди сюди, будемо щось з усім цим вирішувати. Водичка тепла вже набралася, давай ми хоча б ніжки помиємо і все інше теж? Обіцяю, не підглядатиму...

Схоже Ірка має рацію. Я мушу щось вирішити. До Нового року залишилося сім годин. Сім годин, щоб знайти її батьків. А інакше мені ніякий Дід Мороз уже не допоможе...

***

– Я знайшла дівчинку! У торговому центрі, зовсім одну, вона загубилася!

Влітаю в поліцейську дільницю, як фурія. Отак спонтанно прийшло до мене рішення, коли Зефірка заснула.

Поліцейський за столом ліниво піднімає на мене погляд. Інший, що сидить за скляною стійкою, схожий на велику гризлі, перестає жувати яблуко. Дільниця зовсім порожня, світло приглушене, новорічна ніч, ясне діло.

- Так так так, це що виходить крадіжка? - одразу зацікавився гризлі.

- Та яка крадіжка? - витріщаю очі. - Ви мене слухаєте чи ні? Я говорю вам, дівчинка чотирьох років, загубилася в торговому центрі. Знайдіть її батьків!

- Зрозуміло, - простягає той, що за столом, ліниво жбурляючи мені аркуш паперу. - Пишіть заяву, ми розглянемо її у порядку черги.

Сідаю за стіл, беру ручку і з заохочено починаю писати.

– А з дівчинкою мені що робити? - Раптом стукнуло в голову.

Поліцейські переглядаються:

- Ну, а куди ви її поділи? - Запитує той, який не гризлі.

- Ну... До себе додому забрала.

- Ну то чого ви питаєте тоді? Хочете, в інтернат здайте, а бажаєте, самі оформіть опіку та буде вам щастя.

- Ви з глузду з'їхали? Та її батьки напевно там божеволіють!

- Дівчино, - чоловік за столом нетерпляче зітхає. - У нас, таких як ви навалом. Якщо хочете позбавитися своєї дитини, йдіть відразу в інтернат і не морочте нам голову.

- Щщ... Та... Кхх... Та ви здуріли тут!

- Значить так, - здається, той, що за столом починає втрачати терпіння. – Давайте сюди свою заяву. Якісь дані дитини є?

- Н-ні... Тільки ім'я, прізвище. Я вказала у заяві.

- Ясно. А тепер уважно подивіться, що ви бачите навколо?

- Е-е... Нічого?

- Саме так, - розводить руками. - Новий рік, дівчино, усі святкують! Заради Бога, йдіть додому до своєї дитини і не морочте нам голову. З усіма питаннями звертайтесь завтра у робочий час. Але якщо раптом і справді знайдуться ті самі "батьки", ось тоді ми до вас самі навідаємося, - відважує мені оскал. - Із повісткою до суду.

Мені щойно вручили підписку про невиїзд... І ордер на обшук квартири завтра! Так ще й "повісили" звинувачення у потенційній крадіжці дитини! Тепер я стою на обліку як потенційна злочинниця. Права була Ірка...

Хотіла, як краще, а сама отримала догану та загрозу позбавлення неіснуючих батьківських прав. Зашибісь... Ось тобі й новорічна нічка. Я сподіваюся, що батьки Зефірки не покинули її спеціально. Нехай це буде справді вагома причина, а інакше я їх сама вб'ю.

***

Цього ж дня

- Слухай, я все розумію, але терміни таки підтискають. Ти бачив які у них вимоги?... Перед Новим роком завжди горить червоним. Якщо ми не виграємо цю справу, піде крахом все, розумієш?