4

Стою, обійнявши себе, і нервово кусаю губи, спостерігаю за тим, що відбувається. Чоловік копошиться, крутячи викруткою, мабуть з хвилин п'ять. Я покірно чекаю, крадькома кидаючи погляди у вітальню. Малечасидить на дивані, бовтаючи ніжками і розглядаючи картинки в журналі. Одягнена у свій милий пуховичок, шапку та білі валянки. Розумію, що якби не збожеволіли труби у ванній, то вони б уже пішли. Намагаюся не думати про те, що це мене вкололо.

- Ти маєш якісь інструменти? - лунає голос з-під труби. - А хоча,що я питаю, ти ж дівчина, ще й живеш сама...

– Є! - Вигукую я, сама здивована тим, що так вчасно згадала, і миттю кидаюся на пошуки.

Прошмигую стрілочкою повз вітальні і шукаю у відведеній для всякого мотлоху комірчині, притримуючи на грудях сповзаючу тканину. Знайшла.

Кулею біжу назад, підсовуючи під трубу цілий ящик інструментів.

- Чудово, - киває чоловік, лежачи на спині на підстеленому килимку. Сам мокрий і в промоклому одязі, - якщо й справді полагодить, навіть не знаю, як дякуватиму йому. - Те, що треба, - кидає швидким поглядом. - Ти можеш одягтися, все одно це займе щонайменше півгодини.

Я відступаю, кинувши поглядом на своє тіло, і розумію, що весь цей час так і стояла як дурочка перед ним у короткому рушнику.

***

- Ну от, тепер так точно готово, - швидкий шурхіт і закручування останньої деталі. - Перевіряй.

Висунувшись з-під труби, чоловік згріб інструменти і вийшов із ванної.

Дівчина, що весь цей час нервово чатувала біля ванної, миттю кинулася всередину. Жодного натяку на збої, ні слідів тобі потопу. Година роботи, зате якісний ремонт. І навіть вимита ганчіркою підлога.

- Дякую, - Аріна явно вражена. Вона обернулася, оглядаючи його з ніг до голови. - Е-е, ви не хочете просушити свій одяг?

Дівчина подивилася насторожено, дивлячись як чоловік викручує в тазик свою мокру шкарпетку.

- Та нічого страшного, увімкну в машині обігрівач.

- Зефірка знову заснула, я не думаю, що...

- Нічого страшного, - ввічливо наголосив він. - Нам час додому.

- Е, - дівчина здається хотіла ще щось сказати, але ніби в останню мить передумала. - Загалом, подивіться у вікно.

Чоловік глянув у вікно, виглядаючи трошки спантеличеним подібним проханням. Ну, сніг падає, так.

Дівчина красномовно видихнула, мабуть трошки втрачаючи терпіння. Він відчув себе трохи дивно, нездатним наздогнати якусь очевидну річ.

Аріна підійшла до телевізора і натиснула кнопку пульта. Вона з викликом подивилася на чоловіка, коли з екрану пролунав бадьорий голос ведучого:

- Через сильний снігопад, що обрушився на все місто, перекрито майже всі вулиці міста. Залишайтеся на своїх місцях та бажано не виходьте з дому. Будьте уважні, на вулицях ще й сильна ожеледиця. Ми сподіваємося, що ви зараз у теплі та затишку, бо дороги розчистять не раніше завтрашнього ранку. Але це не привід засмучуватися, адже у нас на носі чудове свято, яке обов'язково виконає усі ваші бажання!  З Новим роком, наші дорогі глядачі та ін...

Вона вимкнула швидше, ніж ведучий новин домовив новорічне привітання. Подивилася на нього в упор, з якоюсь недовірою.

Чоловік нарешті склав, що до чого. Видихнув повільно, закопався пальцями у волосся і обвів поглядом квартиру. Губ торкнулася слабка кривувата посмішка, коли він нарешті зупинив погляд на ній:

- Тобто ти хочеш сказати, що ми з тобою разом зустрічатимемо Новий рік?.. 

***

- Тобто ти хочеш сказати, що ми з тобою разом зустрічатимемо Новий рік?.. - Видихає здивовано чоловік, перетягуючи і без того натягнуті нерви.

- Ну... Виходить, що так, - відповідаю заглушено, вже боячись щось говорити.

- Чудово, - на спинку відразу летить піджак і ремінь, а потім він починає квапливо розтігувати сорочку. У мене відвисає щелепа. - Тоді будь добра, просуши мій одяг. У мене були цього вечора деякі плани, але вони зіпсувалися ще до того, як Злата загубилася. Я потім схожу в машину, дістану шампанське та закуски. Ікра там, риба, морепродукти...

- Так, хвилиночку! - зупиняю це божевілля, виставивши долоню. - Стривайте, я... Я зараз просушу, але... Не треба ніякої ікри та шампанського, - ковтаю ледве-ледь, знижуючи голос. – Ми з вами ледве знайомі.

Чоловік демонстративно скидає брови, розстібнувши гудзик на штанях та ширинку.

- Боїшся, що від шампанського зовсім втратиш голову?

Зверескую, відвертаючись. За спиною лунає приглушений смішок.

- Сама півгодини тому стояла переді мною в одному рушнику, а тепер соромишся чоловіка в трусах?

- Послухайте, там і справді хуртовина, - вдаю, що не почула. - А як же Зефірка?

- Зефірці ти сподобалася. Думаю, вона не вередуватиме. У неї сон міцний, тож не переживай. А рано-вранці ми поїдемо, - відчуваю легкий дотик по плечу позаду себе. Обережно повертаюсь і бачу перед собою складений стос речей. - Стривай, чи в тебе були якісь інші плани? - ніби схаменувшись, питає.

- Ні! - Випалюю. Приймаю речі, намагаючись понизити тон. - Н-ні, я зовсім одна. У мене тут тільки подруга є, Ірка, але вона зустрічає Новий рік із чоловіком.

- Ну ось бачиш, - задоволено киває. - Здається, я вирішив твою проблему з самотністю. Так би одна зустрічала та сумувала.

- Мені й одній добре, - задушено відповідаю, дивлячись тепер так, наче загіпнотизований звір, який не може відірвати очей від привабливого зміїного погляду. Я спостерігаю за майже голим чоловіком, що ходить по моїй квартирі, і не те, що не можу, я не здатна нічого зробити.

- Ну, цього разу буде по-іншому, - відпускає мені маленьку усмішку і підносить зап'ястя з годинником, стоячи посеред моєї вітальні в одних трусах. - Скільки там у нас залишилося часу до Нового року?

***

- Раніше я зустрічав Новий рік зі своєю дружиною. Якось вона застрягла на роботі допізна, і коли я приїхав за нею, нас так само замело снігом, так що довелося зустрічати Новий рік прямо там, у напівтемному порожньому кабінеті з імпровізованими бутербродами та шампанським. Ми ще довго потім згадували, – сміється чоловік, тепло згадуючи історію з життя. - А потім з'явилася на світ Зефірка і... Стало не до того.