28

– Що? - Випалила я через довгий час приголомшеного мовчання, і до чого ж банально звучали мої запитання. - Ти зараз серйозно? 

- Так, Аліно. Я вже зрозумів, що ти не ділитимеш життя з убивцею.

- Кириле, постривай...

- Що, Аліно? — спитав здивовано чоловік, ніби знав, як я відреагую, не давши мені слова сказати. - Хіба ти не цього хотіла? Хіба не хотіла?

- Хотіла, - відповіла заглушено, не розуміючи, куди поділися всі почуття, що з'їдали мене ще хвилину тому, а на заміну їм піднялася злість і якийсь внутрішній бунт. - І що, ось так просто? Ти ж казав, що ми або разом підемо на дно, або разом це розгребемо. 

- Так, Аліно, - спокійно відповів чоловік. – Ось так просто. Немає сенсу тягнути, якщо один з нас розлюбив іншого, - його голос відійшов від динаміка, супроводжуючись протяжним видихом, і я зрозуміла, що він палить, перш ніж все стало знову чути. - Поцілуй за мене Зефірку і передай їй, що я її дуже люблю. Скажи їй, що я поїхав у відрядження і повернуся за кілька днів. 

Зовнішній шум ніби кудись зник і навколо нього стояла ідеальна тиша, роблячи голос ще чіткішим.

- Кириле...

- Я справді повернуся, Аліно. Підготую папери та принесу їх тобі. Мабуть, мені треба... Побути наодинці. Тобі навіть не потрібно буде ходити судами. Чудово, коли чоловік адвокат, з цим менше метушні. 

Я посміхнулася криво крізь сльозу, що пробилася, про яку чоловік не дізнається, підняла обличчя до стелі і заплющила очі, вчепившись пальцями до легкого болю в край стільниці. 

- Боже, ти зараз змушуєш мене почуватися закінченою поганню. 

- Не треба, Аліно, - тихо і з якоюсь смиренною ласкавістю промовив чоловік, ніби зараз це я та, якій потрібна втіха. - Ти ні в чому не винна. Це я винен, що закохався в тебе по вуха. Любив так сильно, що ладен був убити...

У мене стислося горло і все перевернулося, але відповісти на це мені було нічого. 

- Бувай... Аліно, - невпевнено промовив чоловік. - До зустрічі. 

- До зустрічі, - прошепотіла я вже закінченому виклику, слухаючи обривисті гудки.

***

Двері відчинилися, напевно, після третього дзвінка. 

Кирило прибрав руку, спостерігаючи, як вони відчиняґться, і на порозі його зустрічає усміхнена дівчина.

- Ти рано сьогодні, - її голос був м'яким, жіночним і приємно пестив вуха, але все одно не той.

- У нас зробили позапланову дезінфекцію приміщень, тому швидше звільнився, - відповів він, заходячи всередину, оглядаючись по звичці на всі боки, хоча начебто встиг вивчити її квартиру.

- Я тобі борщ приготувала, - з якимсь трепетним тремтінням промовила Кіра. - Будеш? Ти ж, напевно, голодний після роботи.

- Чудово, - байдуже кинув він, вішаючи на гачок пальто, насправді навіть погано почувши, що вона йому сказала.

А дівчина ніби одразу пожвавішала, шмигнула швидко на кухню, стукала бадьоро тарілками, поки він роздягався і для чогось розкладав речі. Поки що тільки базові, з якими він щодня ходив на роботу, але скоро доведеться збирати валізи назовсім, бо він вирішив залишити квартиру Аліні. Від цієї думки всередині все стиснулося, перевернулося, збунтувалось. Розум прийняв розлучення, а от серце поки що ні.

- Все готово, - Кіра посміхнулася широко, йому, що стояв на порозі кухні. І все одно він не поспішав заходити. На мить його здолав якийсь трішки ступор, а чи правильно він чинить. Бачив, що вона дуже постаралася, стіл був усипаний стравами, і першим, і другим, і навіть десертом. Давно Аліна йому так не готувала. Адже раніше вона любила його балувати смачною їжею.

Видихнувши, таки сів за стіл, взявшись за їжу. Кіра сиділа поруч і плескала закохано віями, спостерігаючи за ним. Іншого дня може його б це дратувало, а зараз якось байдуже. І те, що вона сама не торкнулася їжі, теж не хвилювало. Було справді смачно.

- Кирюш... Ти якийсь без настрою.

- Я розлучаюся з дружиною. Яким ти хотіла, щоб я був?

Різко опустивши ложку в порожню тарілку, відсунув її від себе.

- Вибач... - відразу виправилася, перехоплюючи і відсуваючи самостійно від нього тарілку. Він і не став сперечатися. - Хочеш я зроблю тобі масаж?

Кирило заперечливо похитав головою, встаючи з-за столу. Апетит якось різко зник.

- Кіро, давай обійдемося без цього, - розвернувся збираючись піти відпочити.

- Почекай, - Кіра різко схопила його за руку.

Чоловік зупинився, розвернувся здивовано, дивлячись зверху вниз на дівчину, що застигла на стільці, а потім уважно і на їх зчеплені руки.

- Я ж бачу, що тобі погано. Що я можу для тебе зробити?

Голос її трохи тремтів і здавався навіть щирим, і руку вона так і не відпустила, навпаки, навіть сильніше стиснула. А в очах відданість та готовність. Готовність на все. І він зрозумів її натяк. Йому б по-доброму відмовитися, але він на мить задумався. Адже раніше це справді допомагало забутись.

***

Цього разу Кирило подзвонив у двері.

Я здивувалася, адже в нього були з собою ключі, але все ж таки промовчала, коли відчинила широко вхідні двері, побачивши перед собою обличчя чоловіка. 

- Привіт, - голос Кирила був таким рідним, але водночас чужим. Ми не бачилися напевно днів п'ять. Він не збрехав, повернувся рівно в терміни, як і обіцяв. 

- Татусю! 

Від незграбної паузи і застиглої мовчанки нас позбавила дочка, примчавши стрілочкою і плюхаючись з розгону, так що чоловік ледве встиг опуститись навпочіпки, ловлячи дочку в свої обійми. І це цілком очікувана реакція, адже я повідомила доньці, що він сьогодні повернеться. Вона чекала на нього. 

- Привіт, моя зірочко, - Кирило поцілував дочку в лобик, обійняв її однією рукою, погладжуючи спинку, але очі доньки вже захоплено розглядали величезний подарунок у його руках.

- Ти купив мені Длакулу? 

- Хоч я й не розумію, що в цьому може бути цікавого, але купив. Цілий комплект ляльок, як ти й хотіла. 

- Дякую, тату! - Зефірка клюнула батька в щоку і перейнявши подарунок, смикнула своєю маленькою долонькою його велику за собою.