25

- О Боже.

Дівчина ходила вперед, намотуючи нескінченні кола на кухні. Повірити в те, що відбувалося, було вище її сил. Вона майже зрадила. Боже, невже вона справді мало не зрадила свого чоловіка? Дивно... Але найгірше не це, інше.

- Аліно! Аліно, почуй мене. Він не той, за кого себе видає. Ця людина вбивця!

- Вбивця тут ти, Кириле!

Вигукнула дівчина одним великим видихом, зупинившись, і довкола стало дуже тихо.

***

Мовчання, яке поглинало мене, воно ніби проростало корінням і отруювало мій спокій. Я дивилася на свого чоловіка, як він спокійно їв за столом у здавалося б затишній тиші, сама ж не могла доторкнутися до їжі, зовсім втративши до неї смак.

- Аліно, ти чому не їси? - пролунав голос чоловіка, який занепокоївся моїм мовчанням.

Я моргнула, опустивши погляд на свою тарілку, в якій лежали запечені тости з м'ясною начинкою, приготовлені мною ж. Спогади захльостували мене, мов хвилі біля моря, одна за одною повільною плівкою промотуючись крізь мій розум.  

Вони були не новими, але немов по-новому зіграли в пам'яті, додаючи туди елементи, що не вистачали.

- Маленька, - видихнув чоловік, м'яко простягнувши по столу руку і уклавши мою долоню в свою, я різко підняла погляд і мене раптом захлеснуло ще однією такою хвилею.

***

- Маленька, - він зробив крок до неї, м'яко уклавши її руку в свою, але дівчина відступила, не давши себе торкнутися.

- Не підходь до мене.

Вона хотіла відступити ще далі, але було нікуди, упершись у стільницю спиною. В очах його вперше промайнув гнів, а не терпіння.

- Що ти хочеш від мене почути, маленька?

- Я не знаю, Кириле. Ти маєш сам розуміти!

- Адже я так люблю тебе, маленька. Більше всього на світі.

Але дівчина залишалася, наче неприступна скеля.

- Я не вірю тобі, Кириле. Я більше не зможу бути з тобою...

- І чого ти досягнеш, подумай, Аліно? - Раптом розлютився чоловік, запалавши агонією. - Ти не отримаєш доньку. Ти не отримаєш її. Підеш ні з чим! - вигукнув він, зробивши різкий помах, і дівчина в шоці скрикнула, похитнувшись назад і ненароком при цьому торкнувшись склянки позаду себе.

Пролунав тріск і дівчина відчула, як у палець вгризається уламок скла.

- Ай!...

***
 

Дзвінкий тріск посуду привів мене до тями. Я дивилася, як протікає по підлозі прозора калюжа в безлічі уламків, зрозумівши, що занадто різко прибрала руку, коли Кирило доторкнувся до мене, зіштовхнувши при цьому склянку води зі столу. Дочка, що сиділа у кріслі, відразу занепокоїлася, перелякалася, почавши хникати. Кирило відреагував швидше, ніж я зрозуміла це, відсунувши зі скрипом стілець, він підвівся і стурбовано взяв дочку на руки, заспокоюючи.

Я дивилася на цю картину, відчуваючи як до горла підходить велика грудка. Він дбайливий батько, я це знаю. Усередині все перевернулося і стиснулося, мені стало нудотно від своїх спогадів і того, що діялося між нами. Опустила очі і раптом відчула запах їжі, який миттєво проник у ніздрі, відгукуючись неприємними відчуттями у стінках горла. Я ніби тільки-но повернулася з прострації, схопилася зі стільця і ​​побігла у ванну, із запізнілою реакцією на огидний запах. Рвати було нічим, тому що я не встигла нічого з'їсти. Однак попри це блювотні позиви тривали ще деякий час. Вже вдруге тільки за цей ранок вони страшно мене вимучили. Я сплюнула слину і, пробувши так ще недовгий час, вмилася холодною водою, сподіваючись хоча б так привести себе до ладу. Коли повернулася на кухню, то зрозуміла, що Кирило все чув. А наступної миті, посадивши доньку в крісло, він приголомшив мене непохитним тоном, від якого тілом миттєво пішли мурашки.

- Я більше не можу на це дивитися, Аліно. Збирайся, ми зараз же поїдемо до лікаря. І це не обговорюється.

***

- Я більше не можу на це дивитися, Аліно. Збирайся, ми зараз же поїдемо до лікаря. І це не обговорюється.

Слова чоловіка здавалося пройшли крізь мене, зупинилися на мить і виштовхнулися назовні, не залишивши мені сил ні на що.

- Не треба до лікаря, Кириле, - просипіла я, відмерши і збираючи мляво тарілки зі столу. На мить застопорилася, коли побачила, що одна з них залишилася зовсім недоторканою.

- Та ти подивися на себе, Аліно. Ти майже нічого не їси, тебе рве щоранку і ти постійно бліда як смерть, - чоловік замовк, ніби раптом його осяяло, але не до кінця. - Я не розумію, в чому річ.

Я кинула немиті тарілки в раковині, залишивши кран увімкненим.

- Уся справа в...

- У чому, Аліно? – миттєво перебив чоловік.

Я різко розвернулася, заглядаючи в очі чоловікові.

- У жіночих днях, Кириле, - випалила я і сама здивувалася словам, які раптом зісковзнули з моїх губ. Це прозвучало настільки просто і в той же час несподівано, що Кирило сам був у шоці, ніби чекав щось набагато серйозніше.

– Що? - тільки й вимовив він.

- У мене жіночі дні, - повторила я, відчувши раптом упевненість від раптового звідки не візьмись порятунку. – Я не хочу їхати до лікаря. Будь ласка, дай мені спокій.

Останні слова я майже прохрипіла, вони вийшли щиро і втомлено, з якимось розпачем. Я розвернулася, продовживши миття посуду, хоч і все ще відчувала погляд Кирила. Він ніби обдумував почуте, а коли обдумав, вирішив зробити хід.

- Аліно, - чоловік з якимось жалем видихнув, і я відчула, як він зупинився позаду мене. Злегка здригнулася, коли відчула легкий дотик долонь до плечей. - Через годину прийде Ліза, - прошепотів Кирило і я зрозуміла, що він все ж таки почув мене і поступився. - Будь ласка, не перевтомлюйся і постарайся поспати. Ти зовсім погано спала останні ночі. Відпочивай.

На мить він забарився, ніби не знав, що робити, а потім м'яко нахилився, торкаючись губами волосся. Я замружилася крізь внутрішню напругу, відчуваючи поцілунок у маківку. Кирило погладив мої плечі, зовсім трохи, його пальці акуратно пройшлися по їх кінчиках. Не знаю, що змусило мене розвернутися, але, коли я це зробила, зрозуміла, що його руки так і залишилися на моїх плечах. Він дивився мені у вічі, нахилившись ще ближче і наші обличчя здавалися зараз майже на одному рівні.