22

Я стояла біля плити на кухні у футболці Кирила, яку стягла з його полиці, і уважно стежила за омлетом, який, я сподівалася, цього разу не пересмажила. Соняшникова олія неприємно шипіла і кілька бризків потрапило на шкіру, від чого я скривилася. Вимкнула газ і переклала готовий омлет на тарілку, після чого поклала поруч запечені ковбаски, які залишилися з вечора, і свіжоприготовлені тости.

- Ти знову втекла з самого ранку, - я навіть не здригнулася, відчувши позаду вже знайомі руки і голос, що нашіптує на вухо. Напевно вже звикла до такої появи чоловіка. А він за останній тиждень звик прокидатися один. Кирило поцілував мене в маківку і відступив, я було розвернулася, щоб відповісти, але в ніс раптово вдарив запах чоловічого одеколону, яким він напшикався. Неприємно пахло їжею, а від запаху парфюму стало ще й душно. Здавалося, мене і не сильно бентежив запах їжі, доки не з'явився Кирило.

Грудка підкотила до горла, і я, швидко виплутавшись із рук чоловіка, кинулася геть із кухні у ванну. Вирвати не було чим, тому що я не їла, тому просто сплюнула слину в унітаз, після чого опустилася на холодний кахель – ноги не тримали зовсім, були ватяними. В голові паморочилоь, і я відкинулася назад, притискаючись до стіни, кімната геть-чисто ходила ходуном. Такі відчуття переслідують мене останні кілька днів, - від їжі верне, голова поболює і зовсім нічого не хочеться. Дивний такий стан, він такий знайомий, я безперечно знаю ці симптоми, тільки ось згадати чомусь не можу, звідки і що вони означають. А згадати не можу, бо в голові гуде рій настирливих бджіл.

- З тобою все добре? – у дверях з'явився Кирило. Він був одягнений, як з голочки, очевидно ж, що як завжди зібрався на роботу, і від цієї думки всередині якось дивно йокнуло, - мені захотілося якнайшвидше залишитися наодинці з собою.

- Все добре, - кивнула я, - не хвилюйся, зараз пройде.

- Не хвилюйся тут, - усміхнувся чоловік, після чого зайшов у ванну і, опустившись навпочіпки, торкнувся рукою мого трохи спітнілого чола. Повіяло запахом парфуму і я ледве стрималася, щоб знову не вирвати. Нема чого йому хвилюватися через всякі дрібниці. – Температури начебто немає. Тобі б до лікаря, адже це вже не перший день.

- Я піду, - стомлено зітхнула я, видавивши усмішку. - Тільки пізніше, гаразд? Щось мені дійсно недобре.

- Може, додому викликати? – схвильовано спитав Кирило, окинувши мене підозрілим поглядом.

- Не хвилюйся. Це навряд чи щось серйозне.

- Навряд чи щось серйозне, - скептично хмикнув він. - Допомогти тобі дійти до дивана?

- Ні, - твердо помахала головою, для переконливості потяглася до краватки, поправляючи і без того ідеально затягнутий вузол. - Я зараз ще трошки посиджу, а потім сама дійду. Ти йди, снідай і на роботу, бо запізнишся до клієнта.

Чоловік тільки й хмикнув, нічого не сказавши, і поцілував мене в лоба, підвівшись на ноги.

- Я буду в той же час, що й завжди. До вечора.

- До вечора, - відповіла я. - Люблю тебе.

Кирило тільки посміхнувся і вийшов, нічого не відповівши, а я ось тільки зрозуміла, що сказала. Освідчення в коханні вирвалося на автоматі, ніби я робила це щодня, хоча насправді навіть і не пам'ятаю, коли востаннє говорила йому це за все наше подружнє життя, та й чи говорила.

Стукнули вхідні двері і навколо знову стало занадто тихо. Я посиділа ще близько десяти хвилин, і коли зрозуміла, що голова вже не крутиться, а кімната не пливе, то вирішила піднятися на ноги. Влаштувавшись на великому дивані з ноутбуком в руках, почала прислухатися до тиші, що стоїть навколо. Збите дихання не давало зосередитись. Пальці здригнулися, коли екран засвітився білим. Режим – інкогніто.

Запит: Владислав Олегович Ольшанський.

***

- У вас досить хороший смак. Як щодо цих ескізів? Вам би підійшла та блакитна сукня з пишними вставками.

- Вибачте, - дівчина відкашлялася, чемно відсунувшись. Надто вже близько один до одного сиділи на дивані, ледь не торкаючись стегон. - Але я тут до чого? Адже ми шукаємо найвигіднішу партію для показу. Я лише модельєр. І мені потрібно обговорити матеріал для нових ескізів.

- Звісна річ. І я якраз у пошуках нових неординарних особистостей. Я можу все це вам надати. Але що, як я запропоную стати моделлю вам?

Дівчина подивилася в його очі, широко розгорнувши свої. Зоровий контакт, здавалося, тривав зовсім недовго. Але очі, які вона ще за першої зустрічі вважала небезпечно-отруйними, зараз відблискували теплим відтінком карамелі. Вона зрозуміла, - цей чоловік із тих, хто справляє надто оманливе перше враження. Пролунав потріскуючий звук і якесь нерозбірливе шипіння.

- А-а, до біса.

Владислав нахилився і обхопивши її за щоку, притулився до неї губами. Дівчина здригнулася, застигла бовдуром і відірвалася пізно, зрозумівши, що це грюкнули вхідні двері. І на порозі будинку стояв її ошелешений чоловік із пакетами продуктів.

- Аліна??

***

Я відкинула від себе ноутбук, ніби той був смертельно отруйним павуком, що забрався на моє тіло. Важко задихала і обійняла себе, відчуваючи, ніби тисячі таких павуків повзуть по моїй шкірі, гіпнотизуючи поглядом ноутбук, що перекосився на краю дивана. Не вірила своїм очам. У мене мурашки пішли від усвідомлення.

Владислав Олегович Ольшанський. Був одружений, двоє дітей. Помер за загадкових обставин віком тридцять шість повних років.

Три роки тому.

- Мамочко? Мамо, ти де?

Солодкий голос дочки вдерся в оболонку моєї міцно огорнутої капсули. Я швидко підтягла ноутбук, зачинила кришку і перевела дух, зібравшись із силами, а потім пішла до спальні.

Через п'ятнадцять хвилин ми з Зефіркою вмиті й одягнені вже перебували на кухні, - сніданок для малечі був готовий, залишилося тільки розігріти. Усадила дитину за стілець, а сама почала прибирати в холодильник сніданок, що охолонув, для Кирила. Не здригнулася, коли у дверному замку прокрутився ключ і навіть не моргнула, побачивши на порозі кухні знайоме радісне обличчя.