20

Перші промені сонця повільно пробиралися в кімнату через нещільно закриті штори, ковзаючи золотим світлом по паркету і прямуючи до ліжка, намагаючись розбудити дівчину, що солодко спала в обіймах чоловіка. Але вони дісталися тільки до його широкої спини і зупинилися, ніби розуміючи, що він серйозно налаштований, захищаючи сон його дружини. А дружини, як виявилося, поряд вже не було.

Чоловік розплющив очі, виявивши, що друга половина ліжка порожня. Занепокоївшись, він оглянув кімнату, на мить навіть задумався, а чи не було все це уявою, але все стало на свої місця, як тільки до нього прийшло розуміння, де вона знаходиться.

Через десять хвилин по кухні вже лунав аромат свіжозавареної кави, а на сковорідці, шиплячи, смажився омлет з беконом та помідором. Аліна зняла кавоварку з плити та почала розливати гарячий напій по чашках.

- А я то думаю, куди ти зникла, прокинувся, а тебе поряд немає, - почав він з порога, злякавши дівчину, через що вона ледь не пролила напій. Чоловік вибачливо усміхнувся. - Вибач. Я вже й забув, як це, - сказав він, підходячи ближче і цілуючи її в маківку, ненароком ковзнувши рукою по талії. Останнє він зробив не навмисне, не уточнивши до пуття про що мова, нехай вирішить сама, про сніданок він чи про ліжко, а може й те й інше разом.

- І тобі теж доброго ранку, - пробубнила дівчина, зніяковіло посміхнувшись собі під ніс. - Я подумала, що буде добре приготувати сніданок. Адже я готувала раніше, так?

Вона підвела очі, глянувши на нього з відкритим хвилюванням. Цей погляд говорив про те, що питає вона щиро і справді хоче знати. Але чоловік не встиг їй відповісти, навіть відкрити рота не зумів, бо побачив щось, що вибило його з колії. Кирило перехопив її руку, через що Аліна сіпнулася, трохи проливаючи ароматний напій із чашки.

- Ай! - злякалася дівчина, але він був надто приголомшений, щоб відреагувати, бачачи на безіменному пальці Аліни її обручку.

- Я знайшла її у тумбочці. Кириле, - видихнула вона, вивільняючи руку, але ніяк не помічаючи все ще застиглого, незрозумілого виразу на його обличчі. - Вибач мене. Якщо я була поганою дружиною, то обіцяю, що тепер буде інакше. Я уявити не можу, що ти пережив.

Вона повернулася до стійки, продовживши розливати каву, але помітивши, що він так і не зрушив, стурбовано повернула погляд.

- З тобою все гаразд? - Запитала вона з обережністю, відкладаючи кавоварку.

Чоловік тільки кивнув і, прочистивши горло, ніби повернувся з прострації, розуміючи, що своєю поведінкою точно не зробить краще. Він нахилився трохи ближче, цілуючи її в скроню.

- Так, все добре, - промовив хрипким голосом, відсторонившись. - Які плани на сьогодні?

- Я з Іркою хочу зустрітися. Вона чомусь не відповідає мені вже третій день.

- Не треба, Аліно, - відповів він сипло, з легкою тривогою спостерігаючи, як вона перекладає сніданок на стіл. - Послухай, залишайся сьогодні вдома, гаразд?

- Але чому? - не зрозуміла дівчина, опустивши тарілки та подивившись на нього.

- Тобі не варто з нею спілкуватися, Аліно, - низько промовив чоловік, наткнувшись на незрозумілий погляд дружини.

- Справа у пігулках? Я їх не приймаю більше, як ти хотів. Іра теж мені нічого не каже. Чому ніхто мені нічого не каже?

- Ці пігулки отруювали тебе і блокували пам'ять. Експертиза підтвердила це. І я думаю, що цього вже достатньо, щоб вірити мені, а не Ірі.

***

Я стояла перед великим плазмовим телевізором, нервово походжаючи з боку в бік і щоразу набираючи номер у телефонній книзі. Коробки з речами, які я кинула розгрібати ще на півдорозі, недбало всипали зал, а деякі речі були розкладені, встилаючи меблі.

Я пробувала зателефонувати знову, але механічний голос робота тільки й сповіщав, що апарат абонента недоступний. Іра мені як і раніше не відповідала. Вона ніби крізь землю провалилася, це напружувало і одночасно сіяло зерна тривожного страху всередині. Може, варто поїхати до неї?.. І тут, немов читаючи мої думки, з сусідньої кімнати вийшла Ліза, тримаючи на руках Злату.

- Аліно Сергіївно, Злата заснула, за планом у нас тільки через дві години годування, - звітувала нянька і одночасно ниючий головний біль раптом посилився, віддаючи гострим поколюванням по потилиці.

- Ти можеш іти, Лізо, - навіщось сказала я, що зовсім не сходилося з моїми недавніми планами. - Я сама її вкладу.

Я кинула телефон на диван і підійшла, простягнувши руки, щоб забрати дочку. Але що зовсім несподівано для мене, Ліза завернула руки, не давши цього зробити.

- У чому річ, Лізо? - я здивовано розплющила очі, перевівши на неї погляд. Я примружилася, відчувши вихідні хвилі напруження, промовивши низьким загрозливим голосом: - Просто віддай мені Злату.

Це сталося саме по собі, я сама не встигла зрозуміти і навіть подумати про це, але це спрацювало, хатня робітниця вмить отямилася, широко розплющивши очі, немов сама злякалася того, що зробила, а наступної миті передала мені сплячу дочку. Вона трохи почервоніла, виводячи винувато погляд. Мені здалося, що від неї виходила якась недовіра до мене. Ця думка неприємно полоснула по серцю.

- Можеш йти, - сухо повторила я, проходячи до кімнати і не бажаючи більше перетинатись з нею поглядом.

Я вклала дочку в дитячій, а сама почала прибирати розкидані іграшки та речі. Наступна година була зайнята прибиранням, вивченням та розгладжуванням дитячих речей, поки серед них я не знайшла недбало покинуті жіночі труси. Явно не мої.

Я підчепила їх двома пальцями, виявивши, що вони нові, із биркою. Грюкнули вхідні двері і я почула чоловічий голос, що розмовляє по телефону. Здається, у нас намічається серйозна розмова.

***

- Так, я спробую розібратися в цій справі, - відповів чоловік, переступаючи поріг квартири та закриваючи за собою двері. - Ти все правильно зробив, інакше це могло зайти далі і було б гірше. Так...

Позаду хтось демонстративно прокашлявся.