12

Сіра лікарня та довгі, бляклі коридори. Лікар практично з порога приголомшив Кирила: у його дочки виникли серйозні ускладнення.

- У складі солодощів був присутній інгредієнт, смертельно небезпечний для людини алергіка, яким є ваша дочка. На жаль, вона з'їла його в дуже великій кількості. Мені шкода, але у вашої дочки відбувся внутрішній крововилив. Ми зупинили кровотечу шлунково-кишкового тракту і зробили все можливе, щоб вона прийшла до тями. Зараз вона перебуває у важкому стані.

Як град серед ясного неба. Кирило застиг посеред лікарні, настільки приголомшений, що не встиг прокрутити все те, що діялося в нього всередині. Всі його почуття, емоції, вони ніби завмерли і законсервувалися в маленьку захисну капсулу, що відгороджувала його від них. Так було, поки він не побачив ту, з чиєї вини зараз його дочка перебувала на волосині від смерті. Налякага і заплакана, з попливлим макіяжем, колись раніше приваблива, але зараз вона не викликала в нього нічого, крім тихої, вбивчої люті. Зараз ця дівчина виглядала до смерті переляканою та жалюгідною. Колишня коханка. Так зазвичай називають тих, до кого немає і ніколи не було почуттів. Отже, так вона вирішила помститися йому? Помститися за те, що він насправді не відчував до неї нічого. Нічого, крім хтивості.

- Кирюш... Кирюшенько, вибач, - ридала навзрид Кіра, повисаючи в нього на плечі, притягуючи своїм писклявим плачем людей, що проходили повз. Він застиг кам'яною статуєю, воістину дивуючись своїй витримці, тому що знаходився всього за секунду від того, щоб її придушити. - Я нічого такого не хотіла, правда! Зефірка просто промовилася, що ти з цією Аріною зустрічаєшся, і я хотіла дізнатися, що в тебе з нею, але вона попросила натомість торт і я дала його їй.

- Ідіотка, - процідив чоловік, відштовхуючи її від себе геть, ледве тримаючи себе в руках. - Прибити тебе мало, Кіро. Чим ти тільки думала, скажи мені? Ти ж знала, що їй це не можна. Знала і все одно нагодувала!

- Кір...

- Забирайся, - жорстко викарбував чоловік, вказуючи їй на двері. - Клянуся, я зараз тримаюся з останніх сил, щоб тебе не вдарити. Пішла геть, Кіро!

Це ніби був останній ривок. Дівчина зірвалася з місця і, гірко ридаючи, побігла у бік виходу, зустрівши на порозі Арину.

Арина якраз заходила з вулиці в будівлю і обидві дівчата затрималися на мить, немов у якомусь короткому трансі завмерли, дивлячись невідривно одна на одну, а потім Кіра зірвалася і пробігла повз, зачепивши її ненароком плечем.

Чоловік відчув, як усередині все перетискається, наче гострим канатом. Наступної миті він зустрів погляд Арини, але не зміг утримати його, не було сил. Кирило відвернувся і прикрив очі, тяжкість опустилася на його плечі і стиснула так, що не було чим дихати. Його Зефірка. Найдорожче, що в нього залишилося у цьому житті.

- Кириле... - дотик Арини позаду був такий теплий і знайомий, може це було його уявою, або він і справді відчув її легкий поцілунок між лопаток. На мить він перенісся в той час, коли ще поряд була його дружина. Вона завжди так робила, обіймала його зі спини, цілуючи, і йому ставало легше, незалежно від того, наскільки складною була ситуація. Навіть зараз він відчув полегшення, хай і неяскраве і не таке сильне, як йому хотілося б, але всередині знову слабо заіскрила надія.

Аліна. Якби вона тільки лишилася з ним. Може, він не правий і дарма все це затіяв. І... зовсім не потрібно йому більше носити цю обручку. Адже вона не захотіла залишитися з ним. Його дружина пішла, залишивши його та їх улюблену доню одних. А тепер поряд була Арина і він заплутався, він так страшенно заплутався.

- Як ти? - Запитала дівчина, з обережністю прибираючи руки. Це трохи протверезило його і змусило повернутися до неї.

Чоловік дивився на дівчину, читаючи в її очах справжній нелюдський переляк. Здавалося, вона була налякана до смерті, хоча як могла намагалася це приховати від нього. Він відчував, як вона переживала за них обох, за нього та його дочку, і одне тільки це усвідомлення гріло його душу. Так уміла тільки його дружина, його кохана, його Аліна.

- Я не знаю, що тобі сказати, Аріно, - втрачено видихнув чоловік. - Я не знаю.

- Вчора ти був поряд, коли мені було погано. Сьогодні... - Арина зробила крок уперед, рішуче поклавши долоню на його груди. - Я теж хочу бути поряд.

Чоловік заплющив очі і їхні лоби зіткнулися в якомусь дивному пориві, наче два магніти, що притягуються один до одного. Обидвоє не зрозуміли, як це сталося, але все здавалося настільки природним і правильним, що ні в кого не виникло бажання відсунутись.

- Потрібно терміново переливання крові, - з тяжким серцем прошепотів чоловік. – У Злати рідкісна група крові, четверта негативна. У них немає зараз необхідного донора, а єдина людина, яка зараз могла б допомогти Златі... Це її мати, - чоловік відірвав голову, дивлячись їй прямо в очі. - Справжня мати, - пронизливо прошепотів він.

Арина зробила різкий вдих, затремтівши, і йому здалося, що його слова зачепили якісь струни її душі. Він навмисне це сказав. Можливо, він зовсім уже збожеволів, або ж його мозок намагався відгородитися від больового шоку, але він побачив ту реакцію, яку хотів. І від цього його серце забилося гулко в грудях. Скільки запитань і скільки ж потрібно відповідей... Наступної миті він почув маленький, зовсім незначний схлип.

Чоловік відсунувся, уважно дивлячись на дівчину. Арина плакала, хитаючи головою і тихо поскулила, шморгаючи носом.

- Арино... - видихнув він, відчувши себе зовсім паршиво. - Боже, пробач мене, будь ласка.

- Тобі нема чого вибачатися, - промовила дівчина тремтячим голосом. Сльози продовжували градом котитися з її очей. - Мені так шкода, Кір. Мені так шкода, - продовжувала повторювати дівчина, так безпорадно і тихо, наче за щось без зупинки вибачалася. Кирило обійняв її і міцно притяг до себе, вдихнув запах її волосся, притискаючи до них губи. У ньому все ще билася слабким відлунням ця безглузда надія: ще не все втрачено. Він навіть не відразу помітив, як найближчі двері раптом відчинилися і до них вийшов лікар у круглих окулярах та білому халаті.