12

Батько Злати сам не свій кидається до спальні. Поки я відходжу від потрясіння, повільно поглинаючи інформацію, звідти вже долинають плаксиві схлипи та дитячий плач.

- Татусю, татко... ТАТО!

Відмерши, я навшпиньки підходжу, відчуваючи себе зайвою у власному будинку. І ж зовсім не для моїх очей призначена ця дико зворушлива картина.

- Зефірко моя, - цілує в обидві щоки, обіймає своє чадо, притискає до себе, стираючи сльози. - Ну все-все, зараз поїдемо додому.

- А Аліна поїде з нами?

- Ні, Зефірко, Аліна залишиться вдома.

- Аріна, - тихо поправляю, спостерігаючи з порога.

Чоловік кидає на мене швидкоплинний погляд, тільки зараз помічаючи.

- Аліна мені ще шоколадний зефіл обіцяла, - видає йому це сонне диво.

Батько дівчинки піднімає на мене глибоко приголомшений погляд.

- Ви що, годували дитину солодощами?.. - здивовано видихає. - Їй не можна багато. У неї алергія на шоколад.

- А що мені лишалося? Вона була голодна і налякана, - гублюся від такої несподіваної ворожості, коли бачу, як він вовком на мене дивиться. - А нема чого залишати дитину без нагляду в такому великому людному місці! – вигукую скривджено, бо правильно кажуть, що найкращий захист – це напад.

Чоловік стискає щелепу і рухає жовнами, виглядаючи злим. Здається, з'їденою загрожує тут бути зараз лише мені.

- Ви зовсім не вмієте поводитися з дітьми, - видає стримано, проходячи повз з дитиною на руках, проте роздратоване зітхання видає його справжні почуття.

- Ну так. Зате ви у нас тато року, - кривлю губи у широку спину. - Дуже іронічно називати дитину тим, на що в неї алергія. У вашої дружини, мабуть, дуже гарне почуття гумору!

Чоловік зупиняється, кидаючи на мене колючий погляд:

- Ми їдемо, зараз же.

- Завдяки вам, до мене завтра навідаються органи влади, щоб викрити у крадіжці та перевірити моє майно! Тож дякую за влаштований мені подарунок напередодні свята та вбиті нерви.

– Що?

- І за зіпсований вечір теж дякую. Мені сподобалася ваша дочка і все було дуже непогано, поки ви не вдерлися нахабно в мій будинок і все зіпсували! Мені глибоко шкода, що у Зефірки такий зарозумілий та егоїстичний батько.

Не знаю, що на мене найшло. Якась злість, образа, чи власна самотність, а може просто не можу собі зізнатися, що надто вже прикипіла до цієї маленької дівчинки, яка скоро назавжди зникне з мого сірого і нудного життя.

- А втім, йдіть. Чим швидше ви це зробите, тим швидше я зможу викреслити цей жахливий вечір зі свого життя і хоча б перемкнутись на щось приємне.

Чоловік сопить, не приховуючи відкритого нетерпіння. Ставить дівчинку на підлогу, взявши за руку, але чомусь нікуди не рухається.

- Ви ще тут? - піднімаю рушник зі спинки дивана, приховуючи сльози, що душили горло. - А втім, робіть що хочете.

Махнувши рвучко рукою, залишаю все на самоплив, влітаю фурією у ванну і голосно грюкаю дверима.