26

- Аліна, - голос Кирила пролунав із щойно зачинених за ним дверей дитячої. До цього моменту застигла статуєю дівчина обернулася, бачачи свого чоловіка, що наближався до них.

- Хто це? - спитав чоловік як ні в чому не бувало, обійнявши дружину за талію і підтягнувши до себе, ніби й не було між ними щойно сварки. Але дівчина добре зрозуміла, що означав цей жест і була як ніколи вдячна йому, вмить відчувши захист. Серце всередині майже перестало тривожно битися.

- Це... По роботі, - зніяковіло відповіла вона, розгубившись і притулившись до чоловіка.

- Владислав Олегович Ольшанський, - незнайомець простяг руку, не відводячи очей від Кирила. Його губами розійшлася трохи крива посмішка.

Чоловік тримав зоровий контакт, не поспішаючи приймати рукостискання. У повітря піднялася невидима електрична напруга, яка в одну мить лопнула, наче мильна бульбашка. Кирило простяг руку, потиснувши у відповідь.

- Радий нарешті побачити наживо цю талановиту дівчину та її чоловіка. Будемо знайомі.

***

Цієї ночі зірки в безхмарному небі здавались особливо великими і яскравими, висвічуючи Велику і Малу Ведмедицю, що гарно виділялися на тлі темного небосхилу.

Як же все-таки незвіданий і прекрасний всесвіт. Я дивилася і не могла намилуватися цими загадковими космічними світилами.

- Аліна, - голос чоловіка пролунав, майже як у моєму сні і я обернулася, бачачи на порозі дитячої спантеличеного Кирила. - Чому ти пішла? Зефірка вередувала? - спитав він, трохи понизивши тон, щоб не розбудити дочку. Він виглядав мило зі скуйовдженим волоссям, заспаним і злегка стурбованим виглядом.

Як йому сказати, що я просто хотіла побути поряд із дочкою. Зефірка солодко спала у своєму ліжечку, а я навіть не помітила, що минуло вже більше години.

- Мені просто не спиться.

- Кошмари?

Кирило тихо прикрив за собою двері і підійшов, я тут же простягла долоню, уклавши в його руку і відчула м'яке погладжування по спині.

- Ти вже другу ніч страждаєш безсонням. Маленька, що з тобою відбувається?

Голос його зовсім затих, а очі неспокійно заметушились між моїми, але скільки ж небайдужості та турботи я в ньому почула.

– Розкажи мені, як усе було, – тихо прошепотіла я. - Чому я пішла?

- Тому що... - Кирило помітно перевів подих. - Тобі не сподобається те, що ти почуєш.

– Я зробила щось не так?

Губами чоловіка розповзлася гірка посмішка.

- Чому ти думаєш, що це ти зробила щось не так?

- Ідучи, я залишила обручку. Я справді поїхала на цей показ у Париж і залишила Злату, коли їй виповнилося лише два місяці?..

– Ні. Якщо ти про ту сварку, то ти передумала і вирішила залишитися, - голос Кирила трохи охолов, він відсторонився від мене, відпустивши, і я відчула легке тремтіння по шкірі, коли він невинно дорікнув. - А казала, що нічого не згадала.

Це зовсім мене засмутило і я опустила очі, відчуваючи вину, що ще більше спалахує зсередини. Бачачи це, чоловік миттєво розтанув.

- Маленька, - теплі пальці м'яко торкнулися мого підборіддя, піднявши обличчя. - Перестань заганятися. Ти була ідеальною. Це я був не такий. Але я кохав тебе, - дивлячись мені в очі, він говорив це з твердістю і впевненістю, але ще з якимось щирим жалем, ніби він про щось шкодував. - Кохаю. Я кохаю тебе, Аліно.

Зіщнання це відгукнулося мені в серці, але воно викликало в мене трохи ступору і нерозуміння. Тому що воно було не зовсім таким безхмарним, як коли люди освідчуються один одному в коханні. У ньому ніби ховався якийсь потаємний зміст, таємниця, яку я не розуміла.

- Тату?

З ліжечка раптом пролунав тремтячий голос малюка. Не знаю, чи вина тому підвищений голос Кирила, що розбудив дочку, чи поганий сон. Чоловік відреагував, м'яко відповівши:

- Я тут, сонечко.

- А мама теж тут?

– І мама теж.

Зефірка захникала, раптом гостро вимагаючи уваги. Кирило відразу опинився поруч із ліжечком, беручи її на руки.

- Мені плиснилося, що ви покинули мене і пішли. Мамочко, ти ж не залишиш мене?

Я збиралася відповісти, але Кирило мене випередив, ніжно поцілувавши дочку в лобик.

- Нізащо в житті, сонечко. Мама більше тебе ніколи не залишить.