19

За вікном кружляє білий сніг, лягає на землю тонким шаром, а сонце ліниво заглядає в кімнату, пробираючись крізь фіранки і прагнучи дістатися місця, де все сталося.

Я не впевнена, що то була я, точніше, я не могла повірити в це. У моєму тілі наче довгий час була інша людина, інша енергія, а зараз настав час зривати маски і оголювати своє тіло і душу. Я просто сама не очікувала від себе такої рішучості та такого сплеску емоцій.

Ми обидвоє лежали в ліжку, в абсолютній тиші і ні про який сон, зрозуміло, не було й мови. Кожен думав про щось своє, ми навіть не торкалися один одного, але це здавалося таким правильним, як дихати.

- Про що думаєш? - Нарешті подала голос я, відчуваючи невелику незручність. Щойно у нас була близькість і можна сказати, що я заново познайомилася зі своїм чоловіком.

Кирило дивився в стелю, моргаючи і нескінченно про щось думаючи. Зовні він здавався розслабленим, хоча легке тремтіння м'язів видавало його стан, кажучи, що все не так просто, як здається.

- Про те, що з тобою трапилося, - видихнув він, потім підвівся в ліжку підтягаючись до спинки. Кирило повернув до мене голову, і його спантеличений погляд повністю відповідав його словам. Я теж випросталася, спершись на спинку і прикриваючись ковдрою.

- Я ж сказала, цього я не пам'ятаю, - пробубнила собі під ніс, відводячи збентежено очі.

Кирило нагородив мене поглядом, таким довгим і проникливим, що на мить я навіть сама засумнівалася у своїх словах. Але на жаль, приховувати мені не було чого, - згадала я справді мізерно мало.

На тумбочці задзвонив телефон і Кирило відірвався, потягнувшись за своїм гаджетом, після чого несподівано все ж таки обійнявши мене за шию лівою рукою, легко притягнув і поцілував у маківку, немов вибачаючись, а потім підняв слухавку, так і не відпускаючи мене.

- Так, - відповів він, і в мене завмер подих від того, якою була моя реакція на простий голос цього чоловіка. - Ти кашу їй уже давала? Гаразд, тоді спробуй трохи пізніше. Якщо не вийде, увімкни їй мультики і скажи, що я скоро повернуся. Лізо, простеж, щоб вона поїла і до речі, викинь усі солодощі, які знайдеш у домі. Скоро вона знову почне бігати по хаті і не дай Боже знайде якісь запаси, — Кирило замовк на якусь мить і з цього мовчання я зрозуміла, що на тому кінці дроту йому відповідали. Він швидко глянув у мій бік: — Ні, зефір можеш залишити.

Щось ніби вмить струснуло мене, я різко відсторонилася і його рука ліниво зісковзнула з моїх плечей, а наступної миті Кирило вже дивився в екран свого телефону, закінчивши дзвінок і важко зітхаючи.

- Злата знову вередує, - неохоче сказав він. - Не хоче їсти кашу.

Він поставив телефон на тумбочку і, відсунувши ковдру, підвівся, починаючи швидко збиратися. Мені б відвернутися, але я лише трохи відвела очі, продовжуючи мовчати. І я не могла зрозуміти, що я відчуваю. Поки що не могла.

- Вибач, що накинувся на тебе ось так одразу, хоч і ти сама не була проти. Ти напевно хочеш залишитися наодинці, подумати про те, що трапилося? Знай, що я ні на чому не наполягаю і не збираюся на тебе тиснути. Ти тільки дай мені знати, коли будеш готова, гаразд? Я...

- Ні, - різко перебиваю його, рішуче підводячи погляд. - Відвези мене до доньки.

Кирило застиг, розплющивши очі, і здається, він розгубився від такої прямоти і сміливості, але наступної миті взяв себе в руки, коротко кивнувши, і в його очах я побачила схвалення і захоплення.

- Добре.