17

Кирило дзвонив у двері, знову і знову опускаючи палець на кнопку дзвінка. Всередині вирувало дивне занепокоєння, а в голові чорним бураном вився цілий рій каламутних думок про те, що ж могло статися.

Коли дівчина відчинила двері, вона виглядала цілком спокійно, але цей спокій був дивним, ніби загальмована реакція сонної людини.

- Привіт, - сказав він, уважно оглядаючи її обличчя. Дівчина не відповіла, тільки слабо кивнувши, і пропустила його до будинку, а сама повернулася до вітальні.

Він пройшов за нею, заставши Аліну вже сидячою на дивані з притиснутими до грудей колінами. Дівчина крутила в пальцях мобільний телефон і свердлила його поглядом, що, здавалося, ще трохи і в апараті з'явиться дірка.

- Ти не відповідала на мої дзвінки, - заговорив чоловік, ігноруючи дивне почуття та спостерігаючи за нею. Вона не відповіла, продовжуючи свердлити поглядом свій телефон.

- Арино, - видихнув чоловік, уже й не знаючи, як правильно до неї підступити. - Ти так різко попросила залишити тебе саму на кілька днів і зникла, що я... Я не знав, що й думати. Це через Кіру? Вона все-таки наговорила тобі гидот?..

- Ні, - спокійно відповіла дівчина. - Мені просто треба було... Подумати. Де Зефірка? - Аліна піднесла голову, питаючи його, і в її очах відбилося справжнє занепокоєння, але воно було якимось іншим, настільки усвідомленим, що змусило його мимоволі затримати подих.

- З нею все добре, вона з нянею, - відповів він, уважно вдивляючись у її обличчя, намагаючись зрозуміти, що змінилося. - Про тебе питає.

- Я рада, якщо це так, - дівчина кивнула і посміхнулася, але тут телефон у її руках задзвенів. Аліна здригнулася від раптовості, але швидко натиснула кнопку прийняття виклику і піднесла мобільник до вуха.

- Аріно, ну скільки можна, начальник тут уже рве і метає. Я вже втомилася покривати тебе, у мене закінчуються відмазки. Може все ж таки краще візьмеш відпустку, ну? - пролунав незнайомий голос, що бурчав з динаміка, цілком чутний для Кирила.

- Так, вибач, - спокійно відповіла Аліна, що було зовсім не схоже на ту нову дівчину, яку він встиг вивчити. - Я звільняюсь.

По той бік динаміка повисло вражене мовчання, як і в кімнаті.

- Якщо тобі не важко, - Аліна несильно перевела подих. - У моєму столі, верхньому ящику лежить заява. А хоча, я сама завтра йому про це скажу.

Вона відключилася, після чого поклала телефон на столик і піднялася, підійшовши до незаштореного вікна. У приміщенні зависла вражена тиша. Кирило завмер як укопаний, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Він дивився на Аліну, і все-таки не міг зрозуміти, що змінилося, що змусило її так різко прийняти рішення, як втім і в цілому її поведінка. Вона була іншою, задумливою і настільки серйозною, начебто відбувся різкий стрибок з одного виміру до іншого. Це було схоже на колишню Аліну.

- Ти вирішила звільнитися, - нарешті глухо промовив він. - З чого раптом?

– Я вже давно про це думала. Напевно, чекала... Підходящий момент, - хоч вона й стояла боком до нього, він встиг помітити слабку усмішку на її обличчі. Арина обійняла себе, дивлячись задумливо у засніжене вікно.

- Підходящий момент для чого? - спитав він тихим проникливим голосом.

Дівчина продовжувала дивитися у вікно, витримуючи довгу паузу, через що складалося дивне враження бурхливо насуваючої снігової лавини, а потім вона нарешті прошепотіла тремтливим голосом:

- Кириле... Я згадала. Здається, я згадала.

Сьогодні діє знижка на цикл "Вічність" )