15

...Почулося клацання, хтось зовні вставив ключ у свердловину дверей і прокрутив замок двічі. Кирило розвернувся обличчям до дверей, прибравши телефон від вуха і невідривно дивлячись в очікуванні. Ручка крутнулася і з клацанням відчинилися двері.

Висока, струнка дівчина зайшла всередину, насвистуючи собі під ніс мелодію. Вона поставила сумку, зняла шарфик і повісила свій верхній убір на плічка. Потім завмерла дивно і повільно розвернула обличчя, побачивши за столом Кирила. Все її повітря раптом вирвалося зі свистом.

– Ти. - Дівчина зблідла, округливши очі. Її рот спотворився здивовано, і вона крутнулася назад. З неї вирвалося різке зітхання.

Зараз уявімо, що екран епічно згас, як у фільмах)))

*******

– Ти.

Дівчина видихнула вражено, геть-чисто втрачаючи дар мови. 

- Привіт, Ірино, - Кирило спокійнісінько кинув таблетки на стіл, оманливо ліниво вивчаючи інші. - Не чекала? Тут у тебе дуже цікаві препарати виявляється.

Дівчина ошелешено стояла, так і застигши стовпом, і він не знав чого більше виражається в її очах, бажання зараз же втекти геть або накинутися на нього.

- Ти знаєш, я ось все думав, Іра та Іра... Що за Іра, трясця його матері? А потім до мене дійшло, - рот чоловіка розтягнувся в легкому оскалі. – Суперниця. Яка люто ненавиділа її у школі. Яка робила все, щоб вставити їй ціпки в колеса. Вступила туди ж, де з тріском провалилася, після чого вирішила пов'язати своє життя з медициною. А потім зробила безліч пластичних операцій, тож її й не впізнати зараз, уявляєш? - на його обличчі відобразився чорний сарказм, а дівчина все мовчала і мовчала, наче зачарована, не зумівши навести жодного зрозумілого аргументу.

- Мені продовжувати чи далі сама знаєш? - процідив крізь зуби Кирило, зло кинувши упаковку на стіл і різко підвівся, змусивши ніжки крісла похмуро заскрипіти по підлозі, через що дівчина здригнулася.

- Навіщо ти її препаратами труїш?? - прогарчав він, вчепившись у межі столу так, що пальці оніміли.

Крижане мовчання, яке досі сковувало дівчину, ніби повільно розморожувалося, в одну мить раптом схлинувши остаточно.

- Нісенітниця, - ось і все, що нарешті видала вона, переводячи подих і вішаючи до решти одягу шарфик. Дівчина підняла сумочку і пройшла по кабінету, опускаючи її у вільне крісло. - Роби свою довбану експертизу, ти все одно нічого не доведеш. Тому що я чиста. Вона сама мене про це просила! - Вигукнула вона і в її очах спалахнув гнів.

Кирило здивувався, спантеличений подібним сплеском емоцій.

– Що просила? - сипло спитав він.

- Допомогти їй, - дівчина судомно вдихнула, а потім похитала головою і зробила кілька кроків до столу. З верхньої шухляди вона дістала сигарети і нервово клацнула запальничкою, запаливши прямо в кабінеті.

Кирило весь цей час насторожено спостерігав за її діями.

- Тобто ти знала, що вона втратила пам'ять і все одно вирішила зіграти на цьому?..

Дівчина видихнула клубок диму через рот, невизначено хитнувши головою, і її губи здригнулися, розповзаючись у сухій усмішці.

- Якщо вже відверто, тобі теж є про що розповісти, - вона перевела погляд від вікна і подивилася йому в очі. - Чи не так? - у її погляді заіскрив виклик. - Хочеш, щоб вона скоріше про все згадала? Добре, буде тобі правда, - дівчина різко погасила цигарку об стіл, кинула її в урну і рішуче потяглася до сумки за мобільним. - Я зараз же подзвоню їй, ми зустрінемося і чудово проведемо час разом.

Вона рішуче почала набирати цифри, наче це раптом стало її головною метою.

- Стій, - видав Кирило і дівчина справді зупинилася, наче тільки й чекала на цю команду. Його голос дивно закам'янів: - У мене інша пропозиція. Ти забуваєш про неї, перериваєш зв'язок і більше не трапляєшся їй на очі. Або ж... Ти продовжуєш спілкуватися, напихаєш її своїми препаратами і тоді...

- Я зрозуміла, - швидко перервала дівчина. - Можеш не продовжувати.

Чоловік дивився на неї протягом кількох довгих секунд, намагаючись зрозуміти, наскільки цій відповіді можна довіряти. Все ж таки задовольнившись її реакцією, Кирило вийшов з-за столу.

- Вибір за тобою, Ірино, - кинув він наостанок і вийшов за двері.