8

- Синицина, це триндець. Повний триндець.

Я здивовано ляскаю віями, застигши нерухомою статуєю. Ось такими словами щойно приголомшили мене прямо з порога.

- Не зрозуміла?

- Хандик говорю, каюк, капздець повний.

- Та що сталося? - дивуюся я, не сприймаючи всі ці сучасні слівця. - Ви з Сергієм посварилися?

- Ні, Арино, - Іра поспішно роздягається, проходячи вглиб квартири.

- Тоді що? - Іду по п'ятах за подругою.

- А те, що я тепер можна сказати однією ногою безробітна, - різко гальмує і зморгнувши розвертається до мене. - Впровадили догану за парочку запізнень та порушення норм трудового кодексу, уявляєш?

- Як так? - До мене поки що із запізненням доходить сенс.

- Та де таке бачено взагалі? – продовжує обурюватись Іра, розмахуючи руками. - Подумаєш, запізнилася кілька разів! Та й які порушення тут, вибачте? Ну так, нагрубіянила одному ненормальному, але він сам напросився, нема чого до мене лізти з непристойними пропозиціями!

- Так, - беру м'яко за плечі подругу та розвертаю на кухню. - Давай ми спочатку заспокоїмося та вип'ємо чай. А потім ти мені все докладно розкажеш.

- Та що тут розповідати? - продовжує Іра, хоч і не пручається, зменшивши трохи запал. - Напевно, це все Солохіна, давно вона хотіла на моє місце, от і вирішила таким чином позбутися конкурентки.

- Стривай, то тебе вже звільнили чи що? – питаю я. Ірка опустила плечі, сідаючи за столом кухні.

- Ні ще, - тихо шморгає носом.

- Ну, так може і не звільнять взагалі, - я ставлю чайник, натискаючи на кнопку. - Все налагодиться, Ір.

- Ага. Тобі легко казати...

- Слухай, Іро, - розумію, що не час, але не можу не спитати. - Я тут хотіла спитати тебе про ці пігулки, які ти мені прописала. Вони...

- Ну от ще навигадувала, - обриває різко подруга. - Ми ж із тобою говорили про це. Так, можливі деякі побічні дії, але вони повністю безпечні, Арін.

Я дивлюся на неї уважно.

- І часто ти прописуєш їх своїм пацієнтам?

Іра примружується:

- З чого раптом такий інтерес?

І тут мій телефон спалахує, а на ньому відображається номер Кирила. Але найцікавіше, що цього разу мені висвічує його фотографію. Не знаю як так, напевно, сама собою підтягнулася з соціальних мереж.

Я розумію, що телефон стоїть так, що екран видно Ірі.

- Це він? - її брови злітають, і вона метає у мене погляд. - Твій красень із новорічної пригоди?

Я сухо киваю, тим часом думками повертаючись до нашої останньої розмови. Ми ж начебто попрощалися з ним уже, хіба ні?

- Візьми слухавку, що ж ти, - підначує мене подруга, але я ніби завмерла в якомусь дивному хвилюванні.

Дзвінок від Кирила обривається, але наступної миті екран знову спалахує вхідним.