7

Розгортаючи повільно згорток, вслухаючись у потріскуючий шелест упаковки, я ніби вперше вбирала ці звуки, і вони ніби відрізнялися від тих, до яких звикла раніше. Кирило мені зателефонував, щойно я переступила поріг будинку. Він дуже журиться через те, що не відвіз мене сам.

- Як ти? - і голос його у слухавці був неспокійним, і водночас таким стомленим. Якби не сьогоднішня подія, хто знає, як усе повернулося б. Та й знаю я, незважаючи на втому, швидше за все він зовсім не заплющить очей цієї ночі.

- Зі мною все добре. Не переживай.

- Та ти знаєш, - хмикає він, видихаючи кудись убік. - Я ось все думаю, коли ми з тобою так прорахувалися.

Я мовчала, сидячи за столом кухні за недоторканим паперовим пакетом і слухаючи його дихання, що наростало занепокоєнням у грудях.

– Це було не просто переливання крові. Якби кров не підійшла, вона не вижила б. Ти ж розумієш, Арін, - з тихою проникливістю промовляє чоловік.

Так, розумію. І найстрашніше саме те, що я все розумію. Як би ти не біг і не спотикався, захлинаючись власним диханням, ось воно все – все на поверхні. Мені так гаряче і неймовірно до болю, але я все ще списую це на загальне нездужання. Знати, бачити і просто відчувати - і я не впевнена, наскільки готова все це винести.

- Як Злата? - переводжу розмову, не зможу, не зможу винести все прямо зараз.

- Спить, - видих Кирила переривається маленьким шерехом, віддалившись від динаміка.

І я уявляю, як він стоїть біля вікна, у темряві, тримаючи руку в кишені штанів, і затишним тоном розмовляє зі мною, озираючись на сплячу дочку.

Можливо, десь там, у іншому Всесвіті, те відбувалося в іншому житті, і все це здавалося там правильним і анітрохи не дивним. Це не було б тим, що перевернуло моє життя з ніг на голову і збило мене з дороги. Тепер змінився весь мій звичний уклад, мої думки та почуття інші, здається, ніби змінилася я.

– До речі, ім'я для неї ти сама обирала. Ми домовилися, що якщо хлопчик – вибираю я, а якщо дівчинка – ти. Воно тобі сподобалося одразу, ти ніби з самого початку відчувала, що так буде, – голос чоловіка помітно стихає, лоскочучи щирістю моє вухо. – А я підтримав.

- Досить, будь ласка, Кириле, - зажмурююсь, притискаючи пальці до скронь.

- І те, як ти називала мене завжди. Кирюш-ша, - тягне він, наголошуючи на закінченні. - Так по-особливому, з шиплячим звуком, немов граючи закручувала останню букву. Так уміла робити лише ти.

- Кириле, - подаю слабке попередження.

- Вибач, - його голос винувато заглушається. - Щось мене на одкровення потягнуло. Ніч... Чарівний час. Ми раніше з тобою багато розмовляли ночами. Ти ділилася своїми переживаннями та думками, знаходила в мені втіху та любов, а я знаходив їх у тобі. Арино, - тихо кличе мене чоловік.

- Що таке?

Я ніби все ще сплю, плаваю в м'якому сні десь на відкритій поверхні, але якимось чуттям розумію, що він оманливий і небезпечний.

- Але дещо ти пам'ятаєш? - шепоче Кирило. - Якусь маленьку деталь, образ, нюанс... Гаразд, вибач. Йди відпочивай.

Я так і мовчу, все заплющуючи в проміжку очі.

- Та й мабуть, ти маєш рацію. Вибач, що все це вилилося на тебе таким чином. Зефірка спить, і ти теж лягай, Аріно, - у слухавці повисає ненадовго мовчання. - На добраніч, Арино, - закінчує м'яко чоловік.

- На добраніч, - тихо відповідаю я.

Відсуваю телефон від вуха і дивлюся на екран, секунди продовжують йти. Кирило не кладе слухавку, мабуть, чекаючи, коли я зроблю це перша. Або не зроблю.

Я натискаю на відбій.

Все завмирає і потопає в нехарактерній фоновій тиші, звук упаковки, що шарудів, теж зник. Мої відчуття зрушили до цієї точки і, напевно, мені варто було включити світло на кухні, або хоча б нічник.

Можливо, якась частина мене пошкодувала, що я поїхала додому. Можливо, ця частина хотіла залишитись. Але незважаючи на всі докази та висновки, вона розуміла, що мені краще поїхати додому.

Напевно, це єдиний спосіб відгородити себе та підготуватися до того, що буде потім. А що буде потім, я не знаю. Ще вчора я турбувалася про усілякі дрібниці життя, а сьогодні мене приголомшили новиною про те, що я одружена і в мене є дочка.

Наказати своїй пам'яті повернутись, натиснути на хвору точку і вистрибнути на рожон, щоб розсипатися в попіл... Та й я не знаю, чи готова до того, що вона мені піднесе. Я відчуваю, - грядуть зміни і поки що не знаю, куди вони мене приведуть.

Та як би там не було і що за чортівня не сталася в моєму житті, мені головне, що Злата в нормі. Я так відчуваю і хочу вірити, що все можна вирішити.

- Іро, - втрачено видихаю я.

Збите на шматки дихання раптом буквально вибивається з грудей. Я підняла слухавку тільки з другого дзвінка, і не помітивши, як поринула в себе. Але тепер я ніби виринула з прострації, розуміючи, що мені зателефонувала Іра.

- Ти вдома? - Прилітає схвильоване від подруги.

- Так.

– Сама?

- Ну так.

- Нікуди не йди. Я зараз до тебе приїду.

Ще перед тим, як я встигаю відповісти, виклик обривається і в слухавці лунають короткі гудки.