6

- Та наче не на беззвучному, не повинен, ось тільки дісталася телефону... Як Сергій?

– Нормально, ми вже вдома. Трохи ображається, що ти не прийшла відвідати, але в цілому все гаразд, хоча досі не можемо повірити, що все обійшлося. А ти так різко зникла, у тебе все добре? - Подруга просто щебече у слухавку, так що я ледве встигаю за перебігом її думок.

Напевно, вина тому моя загальмованість. Відпоюють мене гранатовим соком і нагодували теплими булочками з сиром. Начебто нічого критичного, слабкість, запаморочення та загальне нездужання, - це все нормальне явище після здачі крові. Та й я поступово приходжу до тями, не сказати, що все ідеально, а ось з пам'яттю у мене явно проблеми: чоловік подруги буквально ще вчора потрапив в аварію і соромно зізнатися, але за всім цим божевіллям я про це зовсім забула.

- Так, Ір, не хвилюйся. Просто вирішила взяти відгул, відпочити трохи, - зазвичай я ділюся з подругою всім, але зараз у мене настільки безлад у голові, що я й сама не можу зв'язати свої думки. – Голова трохи болить.

- Ти пігулки сьогодні приймала?

Я трохи вагаюся, згадавши, як Кирило забрав у мене їх.

– Ні.

- Ох, Аріно... Не можна припиняти цикл, інакше доведеться знову все починати. Адже тобі тільки перестали снитися кошмари і болі почали йти, Арін.  Ти ж пам'ятаєш, як було. Їх не так просто дістати.

- Ірко... - я буквально втрачаю дихання, припиняючи слухати, коли в дверях з'являється блідий Кирило. - Мені треба бігти, вибач.

- Стривай, ти хоч скажи де... - але я вже обірвала зв'язок.

Підводжусь різко зі стільця, чую глухий стук ніжок позаду себе. Так, мені виділили окрему палату, навіть запропонували поспати... Ось ще. Який тут вибачте сон? Якщо нерви вже ледве витримують.

Серце гулко відбиває удари, один голосніший за інший. Все відбулося. Я це розумію з блідого обличчя Кирила, але поки не знаю, який результат. Щойно чоловік вийшов із операційної ні живий, ні мертвий.

Чотири години очікування, здається, пролетіли швидше за цей момент. Після того, як у мене забрали кров, від мене начебто відірвали якусь частину емоцій. Чи то організм надто втомлений, чи психіка створила захисний бар'єр на шокуючі події. Але зараз бачачи стан Кирила, я відчуваю, як усе повертається на свої місця.

Раптом лікар справді помилився і кров була зовсім непридатною для маленької Зефірки? У такому разі для малечі був би летальний кінець. Боже. Від цієї думки мене настільки перетрушує, що на мить здається, ніби душа відірвалася від тіла.

На обличчі Кирила настільки скупі емоції, що я вже не знаю, що думати. Їх там просто немає. Нічогісінько. Він повільно підійшов до мене, забрав із рук склянку із соком, поклавши її позаду на столик. Провів руками по талії, видихнув різко, а потім обійняв, опустившись своїм чолом на мій. Весь цей час я заморожено спостерігала за його діями, не роблячи жодних рухів. Кирило так і завмер, прикривши очі, здається, не збираючись нічого говорити. Він ніби переводив дух, збирався з думками, а може, навпаки, намагався їх відпустити. Я відчуваю, як у мене дико пересихає у роті.

- Ну що там? - не витримую цієї паузи.

- Успішно, - видихнув мені до рота. Очі його все ще закриті.  - З Зефіркою все добре.

Все добре. Все добре. Ця думка починає бити у голові як гонг.

- Аліна... - не встигаю з нею звикнутись. Кирило міцніше стискає мене, зариваючись у моє волосся, тягне мене до себе, різко вдихаючи, але я не дозволяю, виставляю долоню, впершись йому в груди, перш ніж мене затягло в цей небезпечний вир. Чоловік зупиняється, відчуваючи перешкоду.

- Будь ласка, припини мене так називати. Я Аріна, Кириле.

Відступаю на крок і дивлюсь прямо йому в очі. Здається, він здивувався, але швидко взяв себе до рук.

- Добре, хай буде так, - киває. - Можливо, ти зміниш свою думку.

Відступає також, відсторонено продовживши.

- Мені треба залишитися тут із Зефіркою. Додому поки що забирати її рано, лікарі поспостерігають ще, якщо не буде ускладнень, нас випишуть. Я буду з нею всю ніч, - піднімає бездонний погляд, від чого тілом пробігли мурашки. Цікаво чому. - А ось тобі варто повернутися додому, Аріно. Тобі треба добре відпочити. І виспатись.

І ось тут я розумію, що зовсім не знаю, як мені вчинити. Чи правильно послухати його чи все ж таки... залишитися?

- А потім... Я хочу тобі дещо показати.