3

- Вибачте... - голос чоловіка, осілий і незнайомий, що спершу здалося, ніби це каже хтось інший замість нього. - Що ви сказали? Я недочув? Тобто... Арина мати моєї дочки? - приголомшення в його голосі було настільки глибоким і вражаючим, що чоловік буквально відчув, як десь глибоко всередині його душа торкається небезпечного детонатора і вибухає, роздираючи його на дрібні шматочки.

- Саме так. Помилки не може бути.

Кирило різко втягнув повітря і похитнувся, уперши руки в стіл і схопившись за його межі з такою силою, що відчув оніміння. По венах ніби пролився гарячий бульйон. Неймовірно, це просто неможливо.

- З метою безпеки ми не стали розголошувати цю інформацію, щоб убезпечити конфіденційність та виключити будь-який ризик передачі даних третім особам. - Простіше кажучи, - видихнув лікар на простий лад, знявши окуляри, і його тон змінився іншим, ставши більш неофіційним. - Ми вирішили, Кириле Олександровичу, спочатку поділитися з вами. Поки що Арина нічого не знає.

Чоловік вдячно кивнув головою.

- Ви все правильно зробили, - нарешті його голос набув людської форми, але дихання в грудях так само збивалося. - Я сам із нею поговорю. Скільки часу у мене є?

- Чим швидше ви переконаєте Арину... Тим краще для вашої доньки.

- Я зрозумів. Де... - чоловік затнувся, проковтнувши і раптово відчув приплив спеки в грудях. – Я можу з нею поговорити?

- Так, звичайно, - кивнув лікар. - Зараз я повідомлю свого асистента і він покличе її до вас.

Вставши з-за столу, лікар пройшов до дверей, як ні в чому не бувало залишаючи чоловіка одного в кабінеті. Навряд чи він залишав би будь-яку іншу людину у своєму кабінеті, але Кирило явно був тут винятком.

Чоловік різко розвернувся і вчепився пальцями в стіл, згорбившись над ним і дихаючи. Час тріснув навпіл і цей біль, що пронизує зчеплені кісточки пальців, він протверезив. Нагадував про те, що це насправді. У голові чоловіка бив гонг, немов у свідомості розбушувався справжнісінький шторм, і кожна наступна секунда не встигала в такт ритму його серця. І ось нарешті... Довгоочікуване клацання.

Все зупинилося на мить. Кирило завмер, відчуваючи спиною чужу присутність. Він повільно випростався, відірвавши руки від столу і розвернувшись, побачивши на порозі... Аріну.