Глава 11

- Мама? - здивовано вигукнула дівчинка, квапливо підходячи ближче, помітивши, в якому стані мати.

- Мілано! - Віолетта відразу відсторонилася від свого втішника і кинулась до доньки. - Де ти була? Чому ти пішла без попередження? - Засипала вона дівчинку питаннями, обіймаючи і цілуючи. - Ніколи більше не роби так! Я думала, що збожеволію!

Мілана зазнала дивного почуття провини, змішаної з радістю. Мама плаче через неї. Але вона улюблена та необхідна. Ні, вона б не стала так перевіряти мамине кохання. Але вийшло результативно.

- У мене є навігатор, - тихо сказала Мілана.

Летта відсторонилася і поглянула дочці в обличчя. Вона знову схлипнула і розмазала сльози по щоках.

- Я знаю, - сказала Летта. - Але...

Вона не знаходила слів, щоб описати тортури, що вирували в душі.

Мілана обійняла її. А потім обидві відчули на своїх плечах міцні чоловічі руки, які обіймали їх обох.

- Вибачте мені, - повинилася дівчинка. - Я не хотіла налякати вас.

- Де ти все ж таки була? Пляж невеликий. Ми обійшли його весь, - зауважив Арсен.

Він сів на пісок і допитливо глянув на дівчинку, старанно стежачи за мімікою, щоб не пропустити жодної деталі. Вона явно щось задумала, це не просто дитяча витівка. Але що?

- Я ходила на той пагорб, - Мілана махнула рукою у бік піднесення. - Звідти добре видно містечко. Вивчала околиці.

Ага, відповідь розпливчати, погляд відвела. Значить, він має рацію. Але ж не зізнається!

Віолета нічого з цього не помітила. Любляча мама виявилася геть-чисто засліплена щастям від повернення доньки.

- Поїдемо додому, - втомлено запропонувала вона. - Вже темніє, та й день був насиченим.

Сперечатися ніхто не став.

Арсеній запропонував Віолетті трохи особистого часу, доки він побуде з дівчинкою. Всі троє розуміли, що нагляду вона не потребує. Але продовжували дотримуватись зрозумілої людям моделі поведінки. Мілана не сперечалася. Їй не була потрібна свобода від близьких і така опіка була приємна. Кожен щиро проживав свою роль і це приносило умиротворення. Якби не розставання, що маячило на горизонті.

- Поділишся зі мною планами? - М'яко поцікавився він, коли залишився з дівчинкою наодинці.

Мілана похитала головою.

- Не зараз. Спочатку мені потрібно розібратися самій. Але твоя допомога буде потрібна. Трохи пізніше, - загадково повідомила дівчинка, побажала йому добрих снів і попрямувала до своєї кімнати.
Їй багато треба було обдумати цієї ночі і вирішити для себе.