Глава 8

- Мамусю? - Мілана безпомилково зчитала смуток і тривогу мами і не на жарт стривожилася за її душевну рівновагу.

Це був вечір перед її другим днем народження. Дуже умовним, звісно. Адже вона розвивалася зовсім іншими темпами, і відрізнялася не тільки від звичайних дітей, але навіть від інших об'єктів штучного інтелекту. Арсеній серйозно стверджував, що секрет криється в коханні. Тоді як інші мами містечка були милі і ніжні, і на совість виконували свої обов'язки, Віолетта насправді любила дівчинку всім серцем.

Він був упевнений, що розгадка успіхів Мілани криється саме в сильному материнському коханні, здатному на справжні дива.

Дівчинка сіла біля ніг Летти і запитально зазирнула у вічі.

- Маленька моя, - дівчина ласкаво погладила гладку щічку дочки, ніжно посміхаючись їй. В очах хлюпали сум і біль. І як з нею впоратися, вона гадки не мала. - Ти, напевно, вже набагато розумніша за мене і знаєш більше, - озвучила вона раптом думку. - А я все з тобою, як із крихіткою. Ти пробач мені.

- Мамочко, ти що! – щиро здивувалася дівчинка. – Я ще зовсім маленька. Мені це подобається з тобою.

Віолетта сповзла з дивана, відклавши ноутбук, і міцно обійняла дочку.

- Я ніколи не лізу в твій особистий простір, не копаюсь у твоїх думках. Папа сказав, що це було б дуже погано з мого боку, і Творець дуже засмутився б. І ти теж. Але, мамо, коли я не розумію, чому ти така сумна, я готова порушити це правило. Поговори зі мною, - благала дівчинка, щиро турбуючись про близьку людину.

- Сонечко... - Віолетта зворушено похитала головою. - Є речі та події, які людина має пережити тільки сама, одна. Розумієш?

- Ні, - заперечила вона. - Навіщо ми тоді потрібні одне одному?

Віолетта задумливо глянула у великі очі дівчинки, яку обіймала.

- Доню моя, сонечко... - вона привернула її до себе і стала розсіяно перебирати красиве золотисте волосся, заплітати і розплітати химерні коси і колоски.

Виявляється, такі прості дії здатні надавати неймовірний розслаблюючий вплив.

Мілана з подивом виявила, що маминий смуток поступово розсіюється. Як дивно все ж таки влаштована людина! Може, вона сумувала лише тому, що хотіла заплести їй волосся? Хотіла торкатися, обіймати, дивитись у вічі? Для мами це також важливо? Так само важливо, як для неї?

Тоді вона готова годинами сидіти ось так, ледь не муркочучи від задоволення, поки матуся творить черговий шедевр з її волосся. Батьку, мабуть, сподобається.

- Мамо, а можна ми завтра влаштуємо пікнік?

– Чому б і ні, – посміхнулася Віолетта.

- Я хочу провести день з тобою та татом, - чесно пояснила дівчинка.

Летта зніяковіла.

- Послухай, маленька... Адже Арсен тобі зовсім не батько насправді, - спробувала пояснити вона.

Щоразу чуючи від Мілани таке звернення до чоловіка, вона почувала себе ніяково. Це дитина могла не розуміти, що кожен батько – чоловік мами. Втім, ця дитина мала розуміти. То чому вона вперто стверджувала, що він - тато?

З іншого боку, тільки на секунду припустившись такої ймовірності, Віолетта спіймала себе на думці, що це звучить і представляється приємно.

- Насправді? - насупившись, перепитала дочка. - Людське "насправді" украй відносно. Щоправда, мамо? - Останнє слово вона виділила особливо.

Обернувшись, красномовно глянула на Віолу.

- Насправді – це на папері? Або за народженням? Чи за велінням серця? Що з цього насправді? - заганяла вона в тупик Віолетту, що розгубилася. - За документами я – взагалі робот. І це насправді. Або навіть не існую зовсім. А ти мені за документами найнята прийомна мати. Практично нянька. Але ж насправді... Ти моя мама. Арсен дбає про мене. Він кохає мене. Майже так сильно, як ти. Значить, він – тато. Я так вирішила.

Віолетта посміхнулася, почувши таке трактування подій.

- Цікава точка зору, люба.

Але Мілана не збиралася зупинятись на цьому.

- Це зовсім не означає, що ви чоловік та дружина. Я знаю з бази даних, що деякі діти спілкуються з двома батьками, навіть коли ті розлучені. Я пам'ятаю, що в тебе є інший чоловік.

Віолетта похмуріла.

- Хоча, - лукаво посміхнулася Мілана, - мені здається, ти б не так сильно сумувала, якби Арсен одружився з тобою.

Дівчина здивовано поглянула на дитину.

- Чому ти так вирішила?

Мілана знизала плечима, ясно даючи зрозуміти, що не вдаватиметься в подробиці. Але зерно сумнівів та роздумів посіяла, і результатом своїх слів залишилася задоволена.

- У будь-якому випадку, це неможливо, - трохи різкувато сказала Віола. - Для одруження потрібні двоє. Однієї мене явно недостатньо, - добродушно посміхнулася вона, знову забуваючи, що Мілана мислить, бачить і думає інакше, ніж її однолітки серед звичайних людей. - Отже, пікнік?

- Так! - радісно вигукнула дівчинка, схопилася і заплескала в долоні. 

Попередня тема, здавалося, була миттєво забута. Але обидві пам'ятала про сказане і почуте, і пізніше довго верталися в ліжку, обмірковуючи це.