5.

Прокидатися настільки важко, наче вчора мене переїхав автобус. Болить кожна клітинка тіла, і, напевно, саме так почувається людина, яку переїхала така величезна махіна. 

Стогну від болю і торкаюся холодною рукою чола. Здається, у мене температура, а ще в роті пересохло настільки, що язик прилип до піднебіння. Хочеться пити, а ще - померти! 

Цікаво, чому я досі жива?

Розліплюю повіки, які здаються шалено важкими, і розумію, що кімната ж то не моя. Поруч сопить Сашка, отже, залишилася я у неї. Повільно підводжуся на ноги та хапаюся за бильце ліжка, тому що світ перед очима крутиться, а гепнутися на підлогу зовсім не хочеться. 

Якось шкутильгаю до ванної кімнати й, коли бачу своє відображення у дзеркалі, не на жарт лякаюся. Волосся стирчить у різні боки, сліди від туші на обидвох щоках, очі каламутні й страшенно червоні. 

Капець просто! Я що, померла і перетворилася на зомбі?! 

П'ю воду просто з-під крана, а тоді знімаю з себе одяг і стаю під душ. Треба освіжити тіло і розум, а то пам'ять ніяк не хоче повертатися. Відчуваю, що нічого хорошого мене не чекає, але дізнатися все ж таки доведеться. 

Чим довше стою під струменем води, тим краще розумію, що втрата пам'яті буде найкращим варіантом. Просто вчорашні спогади потроху повертаються, і мені стає фізично погано. 

Олежик, його подружка, Ден!!! І як всі ці люди зібралися в одному місці й там, де була я?! 

Найбільше мене лякає зустріч з Деном! Я вилила на нього щось алкогольне, а тоді ще й поцілувала! Сама!!! 

В принципі, добре, що мене звільнили. Якщо Ден захоче мене знайти, щоб помститися, нічого у нього не вийде. А він захоче, у цьому я навіть не сумніваюся! 

Виходжу з душу, обмотавшись рушником, і прямую на кухню. Почуваюся трохи краще й, увімкнувши чайник, чекаю, коли закипить вода і я зможу сьорбнути кави, щоб остаточно прокинутися. Сідаю на крісло і підпираю важку голову рукою. Не знаю чому, але перед очима все крутиться. І крутиться той момент, коли я цілую цього Дениса. Навіщо я взагалі це зробила? Хотіла помститися Олежику? Напевно… Тільки от для своєї помсти обрала явно не того чоловіка… 

- Хочу померти! - на кухню приходить Сашка, шаркаючи босими ногами. - Як же мені паршиво! 

Хмикаю, розглядаючи її, і радію, що встигла раніше прийти до тями. 

- Каву будеш? - питаю. 

- Хіба що з миш'яком, - бурчить Сашка. - Більше ніколи не буду пити! 

- Ну-ну! - хмикаю. 

Поки згадуємо з подругою вчорашнє, мені все більше і більше стає соромно за власну поведінку. От кому пити не можна, так це мені. Як взагалі додумалася стільки дурниць наробити? 

На щастя, Сашка живе через кілька будинків від мене, тому не треба паритися у задушливій маршрутці та можна пройтися пішки. Тільки от коли відмикаю квартиру ключем, бачу в коридорі знайомі кросівки та розумію, що у мене гості. 

- З'явилася! - невдоволено бурчить Олег, з'явившись у коридорі. - Де тебе носило стільки часу? 

- Не твоя справа! - фиркаю і, відштовхнувши його, проходжу на кухню. Дістаю з холодильника пляшку з водою і п'ю великими ковтками. Шкода, що я так і не встигла змінити замки й тепер повинна дивитися на цього мерзотника, котрий, якогось біса, заявився у мою квартиру. 

- Хто був той чоловік, з яким ти цілувалася? - несподівано питає Олег, а я навіть пити перестаю. А це вже цікаво! Виходить, одного зайця я таки вбила! Невже колишній ревнує? 

- А тобі яке діло? - зацікавлено питаю. 

- Ніяке! - бурчить. - Я тут, щоб про квартиру поговорити! Договір оренди складений на мене, тому я маю повне право тут жити! 

- Що? - випалюю сердито. - А нічого, що я цю оренду оплачую?! 

- Нічого, - фиркає Олег. - Завтра я разом з Нікою приїду сюди. Тут дві кімнати, тому ми зможемо й утрьох поміститися. 

- Ти здурів? - здається, ще мить - і я просто накинуся на цього мерзотника. - Яка Ніка? Це моя квартира! Знайдіть собі інше місце для кохання, а мені дай спокій! 

- Не вийде, - Олег наближається, і його усмішка зовсім мені не подобається. - Будемо жити втрьох. Гляди, і ти зміниш гнів на милість. 

На щастя, він відступає, а тоді взагалі залишає квартиру. Я ж сідаю за стіл і обхоплюю голову руками. Договір дійсно складений на ім'я мого колишнього, і він має повне право жити тут. А от я маю вибирати: жити з цими двома, або ж йти на всі чотири сторони. 

Від такої кількості новин знову починає боліти голова. Тому випиваю пігулку аспірину і лягаю спати. Тепер я безробітна, а скоро і без житла буду… Треба хоча б сьогодні, як то кажуть наостанок, насолодитися тишею та спокоєм, і саме цим я займаюся. Засинаю без задніх ніг, відклавши усі проблеми на завтра. 

Наступного ранку прокидаюся бадьорою і готовою до дій. Спочатку телефоную до власниці квартири, щоб укласти новий договір, цього разу на себе. На жаль, вона не бере слухавку, і це дуже сильно напружує. А що, коли Олежик вже встиг її обробити? 

Щоб не впадати у паніку, набираю Сашу і розповідаю їй усе. Подруга у своєму репертуарі - обіцяє набити пику Олегу і просить триматися. Якщо він дійсно заявиться сюди зі своєю Білосніжкою, мені доведеться піти… Але куди? До Саші? Так вона з сестрою живе і її чоловіком. Це добре, що в той вечір вони поїхали в гості до родичів, але ж сьогодні повернуться, тому місця для мене там точно немає.