Розділ 32

Нейт

Я не планую повертатися так рано. Але все ж вирішую перевірити як там дівчатка. Заїжджаю у двір… і одразу бачу їх.

Стеф і Вейд стоять на ґанку. Обіймаються. Щось неприємно стискається всередині. Виходжу з авто, закриваю двері. Стеф одразу відсторонюється. Робить крок назад. Наче це щось змінює.

Схрещую руки на грудях. В голові крутиться: а що, як вони змовилися? Посперечалися, за скільки днів Стеф зможе мене закохати. Якби це була чужа людина — ще ладно. Але ж Вейд… Ми знаємо один одного з дитинства. Від нього я такого не чекав.

Підходжу впритул. Стаю так, щоб Вейду довелося трохи відступити.

— Не заважаю?

Вейд піднімає руку — жест на кшталт «все спокійно».

— Ми лише говорили.

— Бачу.

Погляд ковзає на Стеф. Вона дивиться прямо, але я бачу, що дівчина напружена.

— Ти рано, — промовляє вона, кидаючи на мене погляд з-під своїх круглих окулярів.

— А що, треба було пізніше? Щоб не псувати вам момент? — з іронією в голосі запитую я.

Вейд мовчки переводить погляд з мене на неї. Оцінює обстановку.

— Я піду, — нарешті каже він. — Потім заїду.

— Не затримую, — кидаю у відповідь.

Друг хмикає і йде до машини. Ми лишаємося вдвох. Проводжаю його поглядом, поки Вейд не зникає з виду, і лише тоді повертаюся до Стеф.

— Швидко ви знайшли спільну мову, — кидаю спокійно, але в голосі вже прослизає холод.

Дівчина одразу реагує.

— Ми просто розмовляли.

— Мг, — киваю. — Я так і подумав.

Я вже збираюся виплеснути все, що накипіло, але тут двері будинку відкриваються. Звідти виходить Еллі. Вона біжить до мене і обіймає за живіт.

— Тато! Ми печиво робили!

Весь цей тиск у грудях миттєво зникає. Нахиляюся і беру її на руки.

— Опа! — голос сам стає м’якшим. — І як воно тобі?

— Дуже смачне! І какао було! Це все Стеф нас навчила!

На секунду дивлюся Стеф в очі.

— Он воно як. Дякую.

Еллі з'їжджає з моїх рук на землю і щосили тягне за пальці в бік дверей.

— Ходімо, я покажу!

Даю їй затягнути себе всередину. На порозі ще раз озираюся на Стеф, але нічого не кажу. На кухні Еллі не затикається ні на мить: тиче пальцем у кожне печиво, що лишилося на деку.

— Оце моє! А це Еммі! А це взагалі розвалилося, але ми його не викинули!

Слухаю її, киваю, навіть видавлюю посмішку. Дитина світиться і це єдине, що зараз тримає мене в руках. Еммі стоїть трохи осторонь, мовчки чекає, що я скажу.

Беру один шматок, пробую. Печиво кришиться в роті, сухе. На мить у кухні стає зовсім тихо, тільки чути, як Еллі сопе поруч, чекаючи вердикту.

— Ну як? — допитується вона, заглядаючи мені в обличчя.

— Смачно. Реально круто вийшло.

Двійнята переможно підстрибують.

— Ви їли вже? — питаю в дівчат.

— Трішки, ми тебе чекали! — одразу вимовляє Еллі.

Я киваю. Апетит зникає остаточно. Погляд мимоволі знову зупиняється на Стеф. Дівчина стоїть навпроти, спокійна, і це дратує ще більше.

Скошую очі на малих, потім на неї.

— Можна тебе на хвилину?

Вона не питає «навіщо». Лише згідно киває.

— Добре.

Виходимо в коридор. Я закриваю за нами двері на кухню.

Кілька секунд мовчу, дивлюся на неї.

— Якщо ви вже так чудово порозумілися, то навіщо ці складнощі? Може, тобі одразу до Вейда речі перевезти? У нього дітей немає, та й колишня вже давно не маячить на горизонті. Ідеальний варіант, — озвучую свою думку.

— Ти це серйозно, — дивується Стеф.

— Цілком, — знизаю плечима. — Не хочу, щоб ти відчувала себе тут... обтяженою. А Вейд — він же у нас «душа компанії», веселий, легкий. Не те що я, вічно похмурий зануда. Йому якраз не вистачає такої, як ти.

Кілька секунд ми просто стоїмо один навпроти одного. Мовчимо. Стеф перша відводить погляд.

— Я не збираюся нікуди переїжджати, Нейте, — каже спокійніше. — Але й вгадувати, чого ти хочеш, теж не буду.

Я хмикаю.

— А я й так нічого не хочу.

Вона піднімає очі.

— Оце якраз і проблема.

Відводжу погляд убік, проводжу рукою по потилиці.

— Я тебе не тримаю, Стеф.

— А я й не прошу, — відповідає спокійно. — Я просто хочу розуміти, що я тут роблю, — додає дівчина вже чіткіше. — І чи є в цьому хоч якийсь сенс.

Дивлюся на неї. І вперше за цей час не маю готової відповіді.

— Якщо немає — скажи прямо, — продовжує Стефані. — І я поїду.