Розділ 21

Я проводжу рукою по тканині сукні, прикидаю на око розмір, коли раптом врізаюся в когось.

— Ой, вибачте…

Підіймаю очі, і в грудях з'являється важкість.

Майк.

Серце робить несподівний, неприємний удар.

— Стеф! — він розпливається в самовдоволеній посмішці. — От кого-кого, а тебе я тут точно не очікував побачити.

Я мовчу. Просто дивлюся. І всередині вже піднімається знайоме відчуття, не біль скоріше осад.

— Що, вирішила змінити життя? — продовжує колишній, ковзаючи по мені оцінюючим поглядом. — Переїхала в інше місто, щоб підчепити якогось ковбоя?

Стискаю пальці на тканині сукні.

— Хоча, — Майк зневажливо хмикає. — Сумніваюсь, що хтось із них на тебе взагалі подивиться.

Оце вже боляче. Навіть зараз.

— Ти себе бачила? — додає, ніби добиває. — Я тоді не сказав, чому тебе кинув. Думав, пожалію. Але, мабуть, дарма. Ти... ну, не мій рівень. Окуляри ці, волосся. Я з тобою був з жалю.

Ці слова як не дивно не приносять біль, лише спокій і впевненість.

Я піднімаю на нього погляд.

— Все сказав? — впевнено запитую.

Майк трохи губиться від мого тону.

— Я можу йти? — додаю, збираючись йти.

І саме в цей момент чується знайомий голос за спиною.

— Стеф, все добре?

Я навіть не помічаю, як Нейт опиняється поруч. Його рука лягає на мою талію. І від цього по тілу йдуть приємні мурашки. Я не відсторонююсь. Навпаки ще ближче стаю.

Майк переводить на нього погляд, і в його обличчі з’являється роздратування.

— А ти ще хто такий?

Нейт навіть не дивиться на нього одразу. Спочатку переводить погляд на мене. Переконується, що я в порядку.

І тільки тоді відповідає.

— Той самий ковбой, який, як ти сказав, на неї не подивиться.

Його рука на моїй талії сильніше стискається.

— Стеф — моя дівчина.

Я відчуваю, як серце на секунду збивається з ритму.

— А ти, як я зрозумів, той самий покидьок, який вирішив, що може самоутвердитися за її рахунок.

Майк іронічно всміхається.

— Та серйозно? Ти зараз захищаєш її?

Нейт нарешті дивиться прямо на нього. І в цьому погляді немає агресії, лише холод.

— Я зараз дуже спокійно прошу тебе, — каже він впевненим тоном. — розвернутися і піти.

Колишній фиркає.

— А то що?

Красунчик-фермер навіть не змінює виразу обличчя.

— А то ти пошкодуєш, що взагалі підійшов.

Кілька секунд вони дивляться один на одного. Майк відводить погляд першим. А згодом розвертається і йде.

А я стою. І тільки зараз розумію, що затримувала подих.

Рука Нейта все ще на моїй талії. І я не хочу, щоб він її забирав.

Повертаю голову до нього.

— Я… — починаю, але слова застрягають.

Що сказати? «Дякую»? Звучить надто мало після всього.

Він дивиться на мене уважно. Його погляд вже не такий холодний, як хвилину тому.

— Він тебе образив? — запитує дивлячись мені в очі.

Я автоматично хитаю головою.

— Ні, вже ні.

І раптом до нас підлітає Еллі, тримаючи в руках дві сукні.

— Дивись! — вона буквально сяє. — Я знайшла! Яка краща?

Зупиняється, переводить погляд з мене на Нейта, і трохи примружується. Фермер одразу прибирає руку з моєї талії і відходить вбік.

— А що сталося?

— Нічого, — усміхаюся. — Ми вибираємо одяг. Показуй.

Еллі ще кілька секунд підозріло дивиться, але потім переключається на своє.

— Оця чи оця?

Я нахиляюся до неї, розглядаючи.

— Оця, — показую на світлішу. — Вона тобі більше пасує.

— Я так і знала! — радіє вона.

Ззаду з’являється Еммі. Її погляд одразу падає на нас. Спочатку на Нейта. Потім на мене. І вона прищурюється.

— Що тут було?

Я відкриваю рот, але не встигаю нічого сказати.

— Нічого, — відповідає він.

Тон такий, що навіть Еммі не сперечається. Але я бачу вона не повірила.

І чомусь мені здається,  це ще вилізе боком. Я знову дивлюся на Нейта.

Він захистив мене, навіть сказав, що я його дівчина. Звісно, в глибині душі знаю, що це лише слова для мого колишнього, але так хочеться, щоб вони були справжніми. І мене вперше покохали, не звертаючи уваги на мою красу.

Бо чомусь постійно я стикалася з тим, що хлопцям не подобалася, і вони постійно зустрічалися зі мною, не маючи серйозних намірів.