Розділ 6

Машина раптово зупиняється.

— Приїхали, — кидає водій спокійно.

Я кліпаю, озираюся навколо… і не зовсім розумію, що саме «приїхали». Це центр села? Чи просто випадкова точка?

— Ем… а далі? — питаю, вже відчуваючи легке занепокоєння.

— Далі вас мають зустріти, — знизує плечима водій і вже виходить з авто.

Дуже чудово. Виходжу з машини, водій ставить на землю мою валізу і їде геть. Я кліпаю, озираючись. Навколо, здається центр села, але дуже умовний: стара лавка, кіоск і рудий кіт, який дивиться на мене, не дуже доброзичливо.

— А… далі що? — запитую я, відчуваючи, як у животі починає тремтіти від тривоги.

Обертаюся навколо.

— Ну що, Стефані… вітаю. Ти приїхала. І тепер навіть не знаєш куди йти, — бурмочу собі під ніс.

Дістаю телефон. Слава Богу, інтернет тут є. Швидко набираю повідомлення Нейтону:

«Я приїхала і не знаю, куди йти. Коли ви будете?»

Тільки встигаю відправити — як раптом чую дивний звук. Тупіт копит. Хтось явно мчить у мій бік.

Обертаюся і завмираю на місці. До мене наближається чоловік… на коні. У капелюсі, з розстібнутою сорочкою, з-під якої видно, м’яко кажучи, дуже пристойну спортивну форму.

Він зупиняється просто переді мною. Кінь фиркає — і раптом стає на диби.

Я інстинктивно відскакую назад, мало не перечепившись через власну валізу. І від несподіванки відкриваю рота.

За секунду все стихає. Чоловік зістрибує з коня одним рухом, знімає капелюха, і ого. Без нього він ще красивіший. Темне волосся, легка щетина, а ці блакитні очі... Мама, мабуть, я не скоро повернуся.

Хотіла принца на білому коні, а отримала ковбоя. І знаєте що? Так навіть краще, принци зазвичай ліниві.

— Я Нейтон, — каже чоловік з легкою усмішкою. — А ви, як я розумію, Стефані?

— А-а… так. Стефані. Тобто Стеф. Можна просто Стеф, — вимовляю я, поправляючи окуляри, які в цю мить сповзли мені майже на кінчик носа.

— Радий знайомству.

— Я теж, — киваю, намагаючись виглядати спокійно, хоча всередині все ще «тремтить» після шоу на коні.

Нейтон киває в бік тварини.

— Колись їздили на конях?

— Ні, — чесно відповідаю.

— Тоді сьогодні ваш щасливий день.

— Ага… — дивлюся на коня з підозрою. — А як же моя валіза? Вона теж поїде верхи?

Він лише усміхається.

— Не хвилюйтесь. Її забере мій друг Вейд.

І ніби за сигналом десь поруч чути звук машини.

— А ось і він.

Авто швидко під’їжджає до нас. З нього виходить ще один чоловік.

— Привіт, — усміхається він. — Я Вейд, найкращий друг Нейта. І, до речі… ці окуляри тобі дуже пасують?

Я не стримую усмішки.

— Привіт, Стефані. Але можна просто Стеф. Дякую дуже приємно. А то від чоловіків компліментів не дочекаєшся.

Вейд одразу штовхає Нейтона в плече.

— Нейте! Дівчина приїхала з далекої дороги до незнайомих людей, а ти навіть компліменту не зробив?

Нейтон лише знизує плечима, але в кутиках губ ховається усмішка.

— Ну вибачте, що я жадібний на компліменти.

— Ага, — підхоплює Вейд. — Не звертай уваги, — звертається до мене він. — Для Нейта комплімент, як рідкісний ресурс. Видається раз на рік і тільки по святах.

— Не перебільшуй, — бурчить Нейтон, але вже дивиться на мене уважніше.

Я ловлю цей погляд, і на секунду наче зависаю. Є в ньому щось… не просто оцінююче. Наче він намагається зрозуміти, хто я така і навіщо ти приїхала.

— Ну добре, — нарешті каже Нейт, трохи нахиливши голову. — Окуляри справді пасують.

Відчула, як щоки теплішають.

— Дякую.

Вейд театрально прикладає руку до серця.

— Це треба негайно записати десь в календарі.

— Все, вистачить, — відрізає Нейтон. Потім повертається до мене: — Готові?

Я дивлюся на коня. Потім на нього. Потім знову на коня.

— А є варіант відповіді «ні»?

Вейд тим часом вже тягне мою валізу до машини.

— Не переживай, Стеф, якщо що, я потім підберу те, що від тебе залишиться.

— Дуже підбадьорливо, дякую, — кидаю я через плече.

Нейтон підходить ближче.

—  Я допоможу, тут немає нічого страшного. Просто довіртесь мені.

І от знову цей погляд. Спокійний, впевнений. Такий, що… хочеться повірити.

— Гаразд, — видихаю. — Але якщо я впаду — це буде на вашій совісті.

— Домовились.

Нейт легко бере мене за талію,  і я навіть не встигаю зрозуміти, як опиняюся на коні.