Розділ 37

Я досиділася до того, що вже починало темніти. Нарешті зібравшись із силами, я вийшла з машини та сміливо попрямувала до будинку. З кожним кроком ком в горлі ставав все більшим та більшим, коли я зупинилася перед дверима глибоко вдихнула та видихнула. Я підняла руку та легко натиснула на дзвінок, звук пролунав по всьому будинку. Я почула як він підходив до дверей, звук відкриття дверей і ось..він відкрив двері і його телефон випав з рук, моє серце пішло до п'ят. Я дивилася прямо в його темно карі очі, в які колись я так сильно закохалася.

 - Жива..- все, що сказав він..Від його голосу у мене кров застигла, він притиснув мене до себе в обіймах. Прокляття, той самий запах, який зносив мені дах. Чоловік якого я так сильно кохала..

 - Найкоханіша моя, ти жива. - прошепотів він. Мені так хотілося його обійняти, поцілувати, назвати коханим. Але не можна, він зробив свій вибір..

Я вперлася руками у його міцні груди і відпихнула від себе, він шоковано оглянув моє обличчя.

 - Не смій мене торкатися. - вперто сказала я, він оглянув моє обличчя. В його очах була біль, смуток, нерозуміння.

 - Авенні, що..що це означає? - запитав він і знову хотів мене торкнутися, але я ухилилася.

 - Я Авенір запам'ятай це. - відповіла я. 

 - Твої очі..в них немає любові, в них ненависть. - сказав він шокуюче.

 - Де мій син? - відразу перейшла я до того питання, яке мене хвилювало.

 - Його тут немає, він зі своєю сестрою у моїх батьків. - відповів він.

 - Я хочу забрати свого сина. - сказала я.

 - Якщо ти через 5 місяців прийшла, як нічого не було і ти думаєш, що ти так просто побачиш його то ти помиляєшся Авенні. - сказав він. Картер зрозумів мотив мого приходу.

 - Ти не знаєш, що зі мною було за цей час. І ти не поспішаєш забрати мого сина у мене! - крикнула я. 

 - Аа, то ти цей час страждала, а я тут веселився? - запитав він.

 - Те, що я бачила і чула то саме так і було. - відповіла я. Він взяв мене за руку та повів до свого авто, ми сіли та рушили з місця.

 - Куди ти мене везеш? - запитала я його, не осмілившись глянути на нього. Він мовчав, весь час поки ми їхали він мовчав. І слова не сказав у вікно я побачила, що почався дощ. Не сильний, але він був. Картер зупинив машину біля входу на кладовище, ми одночасно вийшли з машини і зустрілися гнівними поглядами біля капоту машини.

 - Для чого ти сюди мене привіз? - запитала я, він мовчки взяв мене за руку та повів по кладовищу, ми зупинилися біля "моєї" могили. Картер відпустив мою руку.

 - Картере.. - почала я, але він мене перебив.

 - Мовчи і слухай мене. Сюди я приходив кожного дня, страждав, плакав, кричав, розповідав про успіхи дітей. Лежав на землі біля могили, щоб тобі не було самотньо там в землі. - він взяв машинку з могили. - А це сюди поклав Мейсон і він тоді вперше сказав "мама", сюди діти приходили, залишали свої іграшки для своєї мами, яка їх покинула. Кожного дня Мейсон сидить біля Ейворі та слухає її розповіді про тебе, якою ти була найкращою матір'ю. А після твоєї "смерті" моя дочка вважала, себе поганою, бо спочатку її Саманта покинула, а потім ти. Якби сильно я тебе не кохав, але твій вчинок пробудив до тебе ненависть. - кричав він, я бачила у його очах сльози, сильний біль і ту саму краплю ненависті про яку він казав.

 - Добре, тобі начхати на мене та мою дочку, але ж Мейсон твій син! - крикнув він та впав переді мною на коліна.

 - Авенні моя.. - прошепотів він та я побачила як по його щоці скотилася сльоза він душевного болю.

 - Мені ніколи не було байдуже на нашу дочку та сина і..і на тебе також. Але сина я заберу і подам на розлучення, ми більше ніколи не будемо разом. Це кінець Картере. - сказала я та пішла. 

 - Я вірив, що ти жива. Я шукав тебе разом з Девідом, Тарло добряче все приховав і підставив твою смерть! - крикнув він мені у слід, я не знаю чи правду він казав, але сина я точно заберу. Я не хочу бути з ним, я не кохаю його, це кінець нашої історії..

Я постукала у квартиру дівчат і двері відкрила Вікторія, вона сумно глянула мене і пропустила в середину. Я їм все розказала як зустрілася з Картером, вони були шоковані те, що він мені розказав. Ми втрьох сиділи мовчки за столом та тримали свої чашки з чаєм.

 - Ти його кохаєш.? - сказала Вікторія більше як факт, а не як питання.

 - Якби він і справді її кохав, то знайшов би. Авенір, всіма силами забери у нього малюка і живи в своє задоволення, всі чоловіки рано чи пізно зроблять боляче. - висловилася Джейн, а я легко усміхнулася.

 - Я не повірила йому, я багато чого побачила своїми очима, дещо мені Тарло показував. А Картер, він міг лише себе виправдовувати. - сказала я. Серце рвалося на частини, я так хотіла до нього поки не побачила те фото де він на порозі будинку з дітьми та чужою жінкою заходять в середину. Відтепер він для мене чужий все, що між нами було назавжди залишилося у минулому..