Розділ 35

АВЕНІР

Тарло мов збожеволів після тієї ситуації біля дерева, на моєму тілі залишилося не менше 3-ох синців. Він бив та штовхав мене, як би я його не благала нічого не чув.

Зараз я сиділа у якомусь підвалі, я навіть не знала чи досі ми в Нью-Йорку чи вже у Вашингтоні. Тут було бридко та холодно, наявність крис ще не помічала. Я почула його важкі кроки за дверима і ось вони відкрилися та цей диявол зайшов.

 - Якщо ти хочеш вийти звідси живою, то помре твій чоловік. - сказав він. Прокляття, моя пам'ять і досі не повернулася, я дуже хотіла згадати цього Картера, щоб зрозуміти, що мені потрібно робити з Тарло.

 - Я не пам'ятаю Картера, як бачиш я дихати можу без нього. Просто відпусти мене і я заберу у нього свою дитину. - сказала я, я не знаю чому повірила йому найбільше за дитину. Але якщо цей Картер Дженкінс дозволив іншій жінці торкатися моєї дитини я й сама його вб'ю.

 - Дитя нормально зростає з ним та його жінкою. Навіть якщо ти і з'явишся перед ним, він тебе і на крок до дитини не підпустить. - відповів Тарло. Я підійшла до нього та дала ляпаса.

 - Я його мати! Ніхто крім мене не може бути кращим для моєї дитини. - крикнула я. Тарло вкотре вдаряє мене, я не змогла встояти на ногах та впала до стіни сильно вдарившись головою..

7 ДНІВ ПОТОМУ 

"Помилкова вагітність, втеча від Тарло, ледь не потрапила під машину. Незнайомець який врятував мене та відвіз в лікарню, пробув зі мною всю ніч. Ранкове знайомство з ним, зустріч з Картером на відкритті готелю"ЕйвА" у Нью-Йорку. Лист для Картера у якому писала, про дружину Дженкінса. Сніданок з ним та його дочкою. Ейворі загубилася і я допомогла її знайти, няня Лінда, яка штовхала дівчинку, мій пізній приїзд до них додому та залишилася у них до ранку. Картер запропонував працювати у нього нянею для дівчинки. Наш перший поцілунок. Тарло викрадає нас з Ейворі, він стріляє у Картера. Мама Картера помічає нас за нашим другим поцілунком, побачення з Картером після яких ми вирішили спробувати стати парою. Згодом дівчинка починає називати мене мамою, а я її своєю дочкою. Раптовий приїзд Саманти біологічної матері Ейворі. Малюк Джош син мого брата та його дівчини Габріелли. Пропозиція руки та серця від Картера, моя вагітність, та..та народження нашого сина Мейсона.. Я їду додому на великій швидкості та потрапляю у аварію, коли моя машина падала у кювет я випригнула з машини і по крутому спуску покотилася вниз та вдарилася головою об дерево, а потім я іду до Тарло.."

Я відкрила очі і оглянула приміщення в якому знаходжусь, я зрозуміла, що знаходжусь у лікарні. По обличчю скотилася сльоза.

 - Я все згадала.. - прошепотіла тихо я і глянула на двері, які відкрилися і зайшов лікар.

 - Доброго дня, нарешті ви прийшли до тями. - сказав лікар.

 - Зі мною хтось є? - запитала я.

 - Так, ваш наречений. Він скоро повернеться, не хвилюйтеся. - відповів лікар та посміхнувся мені. Та ніяк він не наречений, мені тікати від нього треба.

 - Можна ваш телефон, мені потрібно подзвонити. - спитала я.

 - Так, тримайте. - він дав мені телефон і я швидко почала набирати номер Картера, як тільки я приклала телефон до вуха то у палату увірвався Тарло, він підійшов до мене та вирвав телефон з рук.

 - Найкоханіша моя, ти нарешті прийшла до тями. Я так хвилювався. - бридко сказав Тарло та віддав телефон лікарю. Найкоханіша моя мене так називав мій чоловік. Цьому монстру не можна дати зрозуміти, що я все згадала. Лікар вийшов з палати і він злісно глянув на мене.

 - До кого ти дзвонила? - запитав він.

 - Я хотіла до тебе подзвонити, але як тільки я приклала слухавку до вуха, ти зайшов у палату. - я оглянула його.

 - Тарло, а ми зараз у Вашингтоні? - запитала я.

 - Ні, у Лос-Анджелесі. - сказав він, я кутиками губ посміхнулася. Картере, я зможу втекти до тебе..

 - Навіть не надійся, Дженкінса тут немає. Втекти не вийде. - противно випалив він. Обійшов моє ліжко та сів на стілець для відвідувачів.

 - Тарло, для чого я тобі? - втомлено спитала я його.

 - Я кохаю тебе і я тримати тебе до останнього. - з божевільною усмішкою сказав хлопець. Я покрутила головою не знаючи, що мені робити.

 - Коли мені можна додому? - запитала я Тарло.

 - Я спитаю у лікаря. - він вийшов з палати.

Якщо Картера немає у ЛА, то де ж він коли так потрібен?

КАРТЕР

Тиждень пошуків хоча б якоїсь інформації, але нічого немає. Він або справді не причетний до ситуації з Авенір, або дуже добре все приховав. Кожного дня я отримую повідомлення від Девіда "нажаль, ми нічого не дізналися". Повідомленнь з того номеру я не отримував більше, але там точно було відсилання до Авенір, я впевнений.

Ми з Девідом сиділи у вітальні, як завжди в спробах, щось знайти поки діти гралися у кімнаті.

 - Старий, дивись. - сказав Девід, я глянув у його ноутбук і очманів від того, що ми тепер маємо.

 - Тарло весь час їздив до Саманти, говорили вони, що це тепер її шанс повернути тебе, заволодіти дітьми і всяке таке. - сказав мій друг, я був в шоці.

 - То ось чому вона приходила до мене. - сказав я і глянув на вікно.

 - Вона приходила до тебе? Для чого? - спитав товариш.

 - Це було не так давно, я з дітьми заходили в будинок після прогулянки, а тут зупинилася машина і до нас підійшла вона, зі словами "Картере, я змінилася, я хочу виховувати свою дитину, навіть дитя тієї дурепи я готова взяти на себе. Тільки дай мені шанс, благаю тебе..Вона ж всеодно померла, довго ти ще будеш страждати?". Я її після цього мовчки вигнав, Саманта ще раз пробувала прийти, але я навіть двері їй не відкрив. - відповів я.

 - Вони обоє точно щось приховують, ми дізнаємося це. - сказав Девід, я погоджуючись кивнув і пішов до дітей, щоб перевірити їх, бо щось вони стихли. Я зайшов у кімнату і побачив їх сплячих у ліжку, я легко посміхнувся та підійшов до них. Накрив ковдрою та обох поцілував.