Розділ 30

2 тижні. 2 кляті тижні пошуку моєї Авенні, але все безуспішно. Її ніде немає, вона навіть сліду не залишила після зникнення. І я, і поліція не розуміли куди вона могла зникнути, за межі ЛА вона точно не піде. Всі лікарні перевірили ніде немає такої дівчини. Я вже втрачаю здоровий глузд, поліція вже відмовилася від пошуків. Надали їй статусу безвісти зниклої особи, може поліція і припинила пошуки, але я знайду людей які будуть її шукати. Шукатимуть допоки не знайдуть її живою чи.. живою. Я точно знаю, що вона не померла, хто б що не казав, моя Авенні жива. Вона скоро повернеться я її не відпускатиму ні на крок від себе та дітей. Вона повернеться і ми знову станемо люблячої, щасливою родиною і народимо дитинку або двох. Якщо звісно вона хотітиме таку велику родину як я. 

Я їхав до батьків своєї дружини, щоб повідомити їх про рішення поліції про припинення пошуків. Девід приїхав на наступний день після зникнення своєї сестри, він був у батьків з усіх сил підтримуючи їх, хоча і сам тримався на волосині, щоб не збожеволіти. Він любив і завжди любитиме свою сестру. Коли я стояв перед будинком її батьків не встиг постукати, як двері відкрила її збентежена мама. Вона жахливо виглядала, лице опухло від постійних сліз, під очима кола темного кольору бо ночами на спала дочку поривалася самостійно шукати і схудла сильно, не їла нічого через сильний стрес. Жінка торкнулася моїх грудей з надією в очах, що я прийшов з гарними новинами.

 - Місіс Сусанно, давайте пройдемо в будинок до Містера Генрі та Девіда. - сказав я і ми пройшли в будинок, сівши на диван всі глянули на мене.

 - Ну що, синку? Щось відомо? На слід дочки натрапили? - налетів з питаннями батько моєї дружини. Я покачав головою.

 - Мені шкода, але поліція, - я замовк, проковтнув ком в горлі який заважав говорити і продовжив, - поліція відмовилася від пошуків і надала статус Авенір безвісти зниклою. - відповів я. Місіс Сусанна не витримала і зайшлася в істериці. Жінка била свого чоловіка в груди, щоб той її відпустив. Вони вже обоє плакали, я сам був на межі. Але мені ще дітям потрібно пояснити це.. 

Девід викликав швидку, яка приїхала за 10 хвилин і вколола жінці заспокійливе. Та бурмотіла собі щось під ніс лежачи на дивані, майже засинаючи. Девід провів фельдшера. Коли я підійшов до Девіда він заговорив першим:

 - Старий, я заберу батьків до себе у Нью-Йорк, я не можу тут довго бути. Там моя сім'я. - сказав він, я погоджуючись кивнув головою.

 - Дай знати як їм стане краще, я привезу до них дітей. Вони повинні бачитися з ними і проводити час, вони їхня сім'я. - сказав я.

 - Дякую тобі, старий. - промовив Девід і обійняв мене, а я його.

Я зайшов додому, у голові відразу згадалося, як мене кожного дня зустрічала кохана жінка. До мене прибігла Ейворі я взяв її на руки та міцно обійняв поцілувавши у волосся. Її рученята були кругом моєї шиї.

 - Тату, я скучила за мамою. - тихо сказала дочка, а моє серце боляче стискалося. Я пішов у вітальню де була моя мама на руках з Мейсоном, я сів на диван та посадив дочку біля себе, та сина взяв на руки солодко поцілувавши його у чоло. Він пахнув молоком та Авенір. Моя Авенні.

 - Тату, коли повернеться мама? - знову запитала дочка мене, я глянув на неї і не знав, що сказати.

 - Донечко, ваша мама..вона не повернеться. - важко відповів я, ще ніколи мені не було так боляче говорити.

 - Чому? Вона не любить мене та мого братика? І тебе не кохає? Тату, але ж братик ще зовсім маленький, нехай вона повернеться. - казала Ейворі з сльозами на очах. По моїй щоці скотилася сльоза і я покрутив головою.

 - Донечко, вона не може повернутися бо..вона ваш з Мейсоном янгол, вона вас охороняє від поганого, вона завжди поряд буде, але ми її не зможемо побачити. - я ледве стримував свої сльози, які мене душили.

 - Чому Саманта мене покинула, чому мама мене покинула? Тату, я погана?  - запитала дівчинка плакавши, я одною рукою витер її слізки і обійняв поцілувавши у волосся.

 - Ні, ти хороша. Ти найкраща дочка у світі, тебе всі люблять, я люблю, братик, твої бабусі та дідусі, а ще дядько Девід і тітка Габріелла і твій другий братик Джош тебе теж люблять. Ти найкраща донечка, мені з тобою дуже пощастило, мишеня. - я назвав її, як називала Авенні.

 - Не називай мене так! Мене так називала мама і тільки вона це може робити! - сказала вона і вирвалася з моїх обіймів та побігла у свою кімнату. Я зітхнув та глянув на маму.

 - Побудь з сином трохи, а я піду до Ейворі. Потім приділи їй трохи часу, ти 2 тижні майже вдома не був. Синку, ти потрібен своїм дітям. - сказала мама та пішла слідом за дівчинкою. Я глянув на свого сина, він лежав у мене на руках граючись своєю іграшкою. Я його поцілував у негусте волоссячко.

 - Я обіцяю тобі та твоїй сестрі, що знайду вашу маму. Вона ніде не сховається від мене. - сказав дивлячись на дитя. Він був більше схожий на мою дружину, колір волосся та очей, форма носу та губ - її. Вона залишила мені сина на згадку про себе, але невже вона за ним не буде сумувати?