Розділ 28

АВЕНІР

Сьогодні Картер як завжди змушений був їхати на роботу, але дивно те, що він забрав з собою дитину. Він ніколи цього не робив. Цей чоловік точно щось задумав. 

Цілий день я була сама, в домі було тихо та спокійно. Тарло більше нас не турбував, але я впевнена, що рано чи пізно він з'явиться, це лише питання часу. Мені було незвично знаходиться самій, без Ейворі. Я сильно полюбила її, я не відчую різниці між дівчинкою та своєю дитиною. Якби це не було дивно, але я вважаю її своєю дочкою і завжди так буде. 

Дивившись серіал у вітальні мене перервав дзвінок. Відклавши ноутбук я підійшла до дверей і у вічко побачила свою подругу. Як тільки я відкрила двері вона залетіла в будинок з пакетом і віддала його мені.

 - Без зайвих питань йди одягни цю сукню, негайно. - сказала вона важко дихаючи, бігла чи що? Я зробила як вона і сказала, мовчки одягнувши сукню я підійшла до неї.

 - Тепер поясний, що це за маскарад буде? - запитала її я і глянула на подругу.

 - Нічого не можу сказати, вибач. Все дізнаєшся на місці, їдьмо. - вона схопила мене за руку і потягла до таксі яке чекало нас. Сівши в машину ми відразу рушили з місця, я дивилася у вікно і оглядала місця де ми проїжджаємо, щоб зрозуміти куди Арія мене везе. Згодом ми зайшли у наш з Картером улюблений ресторан, цьому я трішки посміхнулася. Але він на роботі, а де Ейворі взагалі питання. Надіюсь вона з ним. Коли ми зайшли у середину офіціант який стояв на вході провів нас до нашого столику, стіл був накритий на трьох. Коли молодий хлопець відійшов я глянула на Арію.

 - Кого ми ще чекаємо? Ронні прийде до нас? - запитала її я. Вона оглянулася рестораном і кивнула офіціанту. Господи, моя подруга теж щось замислила? 

 - Авко, я сходжу припудрю носик, а ти зачекай мене тут. - швидко сказала подруга і пішла в сторону вбиральні. Як тільки її силуету не було видно світло вимкнулося. Я підхопилася зі свого місця і намагалася хоча б щось чи когось побачити у темряві.

 - Хлопче, у вас проблеми. Світло вимкнулося, ви мене чуєте? - говорила я до офіціанта, але напевно більш за все сама до себе. Я йшла вперед і врізалася в щось чи в когось, я відхитнулася назад. Але цей хтось спіймав мене за руки та притиснув до себе.

 - Авенні, це я. - тихо сказав чоловік і я зрозуміла, що це Картер. Я в ту ж секунду розслабилася у його обіймах.

 - Я злякалася, для чого це все? - запитала я коханого і тут увімкнулося світло, я оглянула чоловіка і не стримала посмішку. Тут до нас підбігла наша дитина з чимось і руках.

 - Твій брат сказав, що я занадто поспішаю. Але я так не думаю, я впевнений, що хочу цього ще й коли в тобі наша дитина. Авенні, я сильно закохався в тебе, в данний момент і подальші я хотів би завжди бути поряд з тобою. Дозволь стати для тебе тим чоловіком якого ти заслуговуєш, дарувати тобі ту любов та тепло яке тобі необхідне. -  від слів Картера, я ледве стримувала сльози, я закохалася у цього чоловіка як божевільна. Але ж якою щасливою він мене робить лише своєю присутністю. Він припинив говорити і кивнув Ейворі, дівчинка глянула на мене.

 - Ти станеш моєю справжньою мамою і татовою дружиною? - запитала дівчинка тримаючи в руках відкриту коробочку з каблучкою. Ось що мене збило.. Я дала волю своїм сльозам, закривши обличчя руками я швидко їх змахнула. Сівши навпочіпки перед дочкою я все ще плакала дивлячись на неї.

 - Так рідна моя, я буду твоєю справжньою мамою і дружиною твого тата. - я обняла дівчинку та поцілувала її у маківку. Піднявшись я кинулася в обійми Картера.

 - Авенні, я кохаю тебе. - прошепотів відтепер мій наречений.

 - І я тебе кохаю, любий. - відповіла я та глянула на нього і поцілувала в губи. Знову уткнувшись лицем в його плече, яке колись було ранене через мене я розплакалася. Я й досі не можу повірити, що це все відбувається зі мною. Найкращий чоловік, чужа дитина яка стала найріднішою, знайшла справжнє кохання та сім'ю. Я зараз відчуваю таке щастя, що боюсь радіти цьому, а раптом в один момент я все втрачу, забуду свого коханого чоловіка, дітей і що таке справжнє щастя..

Заспокоївшись я глянула на свого нареченого та дитину яка стояла спостерігала за нами. Потім ми нарешті сіли за столик який був накритий для трьох і я зрозуміла чому саме так. Ця вечеря була неймовірна, вона справді мала тепер справжню сімейну атмосферу якою хотілося ділитися з всіма. Щаслива дитина, щасливі і її батьки. 

     ЗАЛИШАЙТЕ ЗІРОЧКИ ТА КОМЕНТАРІ, ПІДТРИМАЙТЕ ЦЮ ІСТОРІЮ І ПОКАЖІТЬ ЯК ВОНА ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ!!)