Розділ 17

Картер

Я потрапив додому не вчасно, бо застряг у заторі. Коли я вийшов з машини і йшов до вхідних дверей свого будинку, як побачив двері відкритими. Я відразу вчуяв щось не те і забіг в будинок.

 - Авенні, я вдома. Ви де? - я пішов у дитячу де не було нікого крім халатику моєї дитини. Серце защемило від поганого передчуття. Я пішов на кухню і зрозумів, що тут теж нікого не було, оглянувшись я помітив на столі листок, підійшов взяв його та розкрив читаючи його зміст.

   "Ти забрав мою наречену, а я забрав її у тебе з твоїм малям. До зустрічі, Дженкінс."

Я стиснув листик у руці і вдарив рукою по стіні. Сівши в машину я зателефонував знайомому поліцейському і повідомив про викрадення Ейворі та Авенір. Відразу я поїхав туди де вперше зустрів Авенір. 

Через 30 найдовших хвилин у моєму житті я прибув на місце, я зупинився саме на тому місці де дівчина кинулася від мою машину. Вийшовши з машини я оглянувся вулицею, мою увагу найбільше привертав будинок навпроти. Я пройшовся навколо будинку і заглядав у вікна. Я вже збирався йти, як почув плач дитини та стурбований голос Авенір. Я повернувся до дверей та натиснув на ручку, на диво вони були відкриті. Я тихо зайшов в будинок як відчув, що мене схопили за руку, щоб завернути її за мою спину. Не давши змоги це зробити, я вдарив його в щелепу від чого він похитнувся і відійшов від мене. Я взяв його за комір і притиснув до стіни.

 - Хочеш жити, вали звідси. - процідив крізь зуби і вдарив його головою в ніс. Відпустивши його я помчався по кімнатам у пошуках дівчат. Я зайшов у кімнату, чоловік відразу побачив мене та взяв Авенір та Ейворі під приціл, мої вилиці почали демонстративно показувати своє невдоволення.

 - Відпусти мою дитину і жінку, негайно! - крикнув я стискаючи кулаки.

 - Одна з них залишиться зі мною, обери одну та забери з собою. - я глянув на Ейворі яка заходилася істерикою. Авенір стояла стискала руку чоловіка яка була навколо її шиї.

 - Картере, забирай Ейворі і тікайте звідси. Благаю забери її. - я глянув на чоловіка і знову на дочку.

 - Принцесо, йди до мене. - я сів навпочіпки і схопив її у обіймах дивлячись на Авенір.

 - Цей дядько тобі нічого не зробить, не хвилюйся доню. - я взяв Ейворі за ручку та вивів з кімнати. Сам повернувся та йшов на нього.

 - Не підходить бо я вистрілю. - я мовчав, Авенір стояла плакала та тремтіла від страху. 

 - Відпусти її. - я підійшов близенько до них. Пістолет вже був направлений на мене.

 - Вона моя. - сказав він.

 - Тарло, я не твоя! Я не кохаю тебе!! - кричала Авенір.

 - Його кохаєш, так? Ти закохалася в Дженкінса? Так?! - він стиснув свою руку на її шиї потребуючи відповіді.

 - Т.. Так, його і не тебе! -  крикнула вона. Я схопив Тарло за руку вивільняючи Авенір. Коли вона відбігла від нас Тарло вистрелив мені в плече, я ледве зміг вибити пістолет з його руку і своєю ногою штовхнув зброю подалі. Від пострілу Авенір викрикнула і підійшла до мене.

 - Картере. - я почув сирену поліції і Тарло вибіг з кімнати.

 - Авенні, ти зараз допоможеш мені встати, ми вийдемо у коридор де нас чекає Ейворі і ми поїдемо в лікарню. Вона не повинна зрозуміти, що у мене влучив цей йолоп. Зрозуміла? - вона нервово кивнула і допомогла мені піднятися. Ми вийшли в коридор і Ейворі кинулася до мене. Авенір взяла її на руки і вони пішли в машину, до мене підійшов поліцейський.

 - Дам свідчення завтра, він вистрелив мені в руку і поїдемо в лікарню. - я не дочекався відповіді і сів в машину. Ми рушили з місця і поїхали до лікарні.

 - Чекайте мене в машині. - сказав я зупинившись біля лікарні, глянувши на дівчат ззаду я вийшов з машини та пішов у приміщення.

Мені дістали пулю з місцевою анестезією та перев'язали плече. Медсестра і лікар вийшли зашивши мене одного, я оглянувся палатою та сів на ліжко. Забігли до мене Авенір і Ейворі, дочка кинулася мене обіймати з іншої сторони. Авенір стояла дивилася на мене та мовчала. Я одягнув окровавлену сорочку, а затім піджак. Я здоровою рукою обійняв дитину.

 - Виклич таксі, я не зможу вести машину. - вона кивнула і замовила нас таксі. 

Опинившись вдома ми всі пішли у вітальню, Ейворі сіла на мої коліна та мовчки обняла мене. Авенір сіла віддалено від нас.

 - Картере.. - перша порушила тишу Авенір.

 - Авенні, поживи з нами. Заради своєї ж безпеки, я візьму охоронців, щоб такого більше не повторилося. - запропонував я.

 - Як я можу жити з вами коли ви постраждали через мене. - вона погладила по спинці дитину.

 - Я вдруге тебе врятував від нього, невже потрібен третій раз, щоб ти зрозуміла, що як не крути, але ми всеодно поряд. - я легко посміхнувся.

 - Ні, цих разів достатньо. - Авенір підсіла ближче до мене з дочкою і поклала голову мені на здорове плече.

 - Те, що ти сказала Тарло, правда? - запитав я обіймаючи дочку.

 - З часом дізнаєшся. - в її голосі була чутна посмішка.