Розділ 14

Ми втрьох сиділи в дитячій граючись з Ейворі. Я глянув на Авенір, виглядає вона молодо. Чорноволосса, з карими очима. З ідеальною формою брів, рівний ніс, пухкі губи. 

 - Вибач за таке питання, але скільки тобі років? - вона глянула на мене та заправила пасмо волосся за вухо.

 - На три роки молодша за тебе та Девіда, мені 24. - я опустив голову та легко посміхнувся.

 - Чому ти посміхаєшся? Якщо ти думаєш, що я ще зовсім молода для роботи няні то вибач, я цю маленьку мишку вже не покину. - промовила Авенір на повному серйозі. Ще ніколи ні одна дівчина так не прив'язувалася до моєї дочки, як Авенір. З кожним її вчинком чи словом до дитини, я все більше нею захоплювався.

 - Ні, твій вік нічого не змінює. Ти можеш працювати з Ейворі скільки захочеш. Та й Лінді було всього 22, тому я думаю , що твій вік ідеальний для такої роботи. - я взяв ляльку Ейворі та знову глянув на Авенір. Вона не стримала сміх і засміялася.

 - Вперше бачу такого брутального чоловіка з лялькою в руках. Але я розумію, що твоя дитина в тебе в пріоритеті. Я ще погано тебе знаю, але бачу що ти найкращий батько для Ейворі. - я посміхнувся її словам.

 - Ходімо на кухню вип'ємо кави та поговоримо. - ми піднялися і я підійшов до дочки.

 - Принцесо, ми поговоримо і потім повернемося. - Ейворі глянула на мене, а потім на Авенір за моєю спиною.

 - Добре. - вона продовжила гратися, а ми пішли на кухню. Я поставив чайник і сперся об кухонну стінку.

 - Я не хочу тебе затримувати, тому відразу все поясню. - вона сіла за стіл і уважно глянула на мене.

 - Ейворі сама не прокидається вранці, її бажано будити до 9 ранку. Ввечері я вже сам її буду вкладати, бо о 6 вечора я повертаюсь додому. Інколи її важко змусити поїсти, тому краще, щось вигадати. Кожну середу вона ходить у розважальний центр, де вона загубилася. Завжди рветься з чимось допомогти, щоб то не було. Денний сон теж обов'язковий, але просто так вона на засне. Потрібна казка, я думаю у тебе з цим не виникне проблем. А загалом просто будь з нею собою, веди себе так немов вона тобі рідна. - я замовк, зітхнувши я продовжив, - Я боюсь, що буде далі..Коли ти перестанеш у нас працювати і в тебе з'явиться своя сім'я. Вона сильно прив'яжеться до тебе і тоді буде найскладніше. - я заварив нам каву та подав їй. Я з кавою руках зайняв своє попереднє положення.

 - Стосовно Ейворі я все зрозуміла, за це не переймайся. А про моє особисте не думай, я впевнена, що ще не скоро я з кимось познайомлюсь. У мене зараз є ви з Ейворі.. - вона замовкла, а потім швидко випалила, - Ну тобто Ейворі. Не подумай нічого такого. - сказала Авенір і я посміхнувся.

 - Все нормально, я тебе розумію. Тоді ти вже йдеш? - я забрав її порожню чашку та помив її зі своєю, а потім глянув на неї коли вона підвелася.

 - Так, більше немає сенсу у вас бути. - хоча я впевнений, що нам обом подобалася присутність один одного. Я кивнув і ми вийшли з кухні, до нас прибігла Ейворі з двома аркушами.

 - Тату, це тобі. - вона дала мені один з них, я глянув на малюнок. Коли зрозумів, що тут зображено я глянув як Ейворі інший віддала Авенір.

 - Авенір, а це тобі. - Авенір спустилася перед нею навпочіпки і обняла її.

 - Дякую, мишко. Мені дуже сподобався твій малюнок. - Авенір торкнулася пальцем її носика і вони обидві посміхнулися. Коли Авенір піднялася я глянув на її малюнок та перевів погляд на Авенір. На малюнку були зображені чоловік, жінка і дівчинка, яку батьки тримали за руки.

 - Доню, а хто це на малюнку? - я глянув на Ейворі, вже знаючи її відповідь.

 - Ти, я і Авенір. - я опустив руки і зітхнув. Я відчув руку Авенір на плечі, вона зараз прекрасно зрозуміла, що я відчув. 

Рідна дитина мене вбиває, я не витримую. Їй потрібна мама..

 - Я мушу йти, скоро зустрінемося. - вона провела рукою по щічці Ейворі і легко посміхнулася.

 - Мишко, я скоро знову прийду. І ми цілий день будемо разом, не сумуй і слухай тата, добре?

 - Добре, я чекатиму тебе. - я легко посміхнувся словам Ейворі. Авенір глянула на мене.

 - Я проведу тебе. - Ейворі схопила мене за руку і ми провели Авенір до воріт. І відразу приїхало таксі, вона сіла та поїхала. Ми з дочкою повернулася в будинок.

АВЕНІР

Коли я зайшла в свою квартиру, то попрямувала на кухню та підійшла до холодильника. Я прикріпила магнітом малюнок Ейворі і стояла дивилася на нього. Шкода, що ця маленька дівчинка не розуміє, що цьому ніколи не бути. Я знаю як боїться Картер за Ейворі, рано чи пізно я піду з того будинку. Бо справді у мене колись з'явиться свій чоловік та дитина, а дівчинка полюбила мене і їй буде складно мене відпустити, як і мені їй. Я відчуваю велике бажання завжди бути з нею та ймовірно її батьком, але ж я ніхто там і не можу там бути. Не можу там оселитися і просто почуватися комфортно з ними 24/7.