Розділ 12

Віта : 

Ранок у Гнізді Хмар зустрів нас прохолодою та золотим туманом. Ми з Каєм вийшли на тренувальний майданчик — широку пласку скелю, що зависла над прірвою.

​— Сьогодні ми не будемо вчитися закляттям, — сказав Кай, знімаючи свій важкий плащ. Він залишився в легкій тренувальній сорочці, і я бачила, як під шкірою перекочуються м’язи. — Сьогодні ти маєш стати моїм відображенням.

​Він простягнув мені тренувальний меч із легкого, але міцного дерева.

— Закрий очі, Віто. Не дивись на мене. Відчувай мене через «Око Резонансу».

​Я зробила глибокий вдих і дозволила срібному кулону на грудях засяяти. Світ навколо зник. Я перестала чути шум вітру, натомість почула рівне, потужне дихання Кая. Я відчувала кожен його рух ще до того, як він його робив.

​Я зробив перший випад — повільний і плавний. Віта відхилилася рівно настільки, наскільки було потрібно, навіть не розплющуючи очей. Її рухи стали граційними, як у справжньої дракониці.

​— Добре, — прошепотів я прямо в її думки. — А тепер швидше.

​Я почав атакувати серіями ударів. Ми кружляли майданчиком, і це було схоже на бойовий танець. Коли я заносив руку для удару зліва, вона вже виставляла блок. Коли вона робила випад, я знав, куди саме вона цілить. Наша спільна магія створила навколо нас купол, у якому час ніби сповільнився.

​Раптом Нікс, який спостерігав за нами, вирішив долучитися. Він випустив маленьку вогняну кулю прямо в наш бік.

​— Віто, захист! — вигукнув я подумки.

​Віта не вагалася ні секунди. Вона виставила руку вперед, і я віддав їй свою силу. З її долоні вирвався не просто срібний щит, а справжнє дзеркало з полум’я. Вогняна куля Нікса розлетілася на іскри, не завдавши нам шкоди.

​Я розплющила очі й важко дихала, але на моєму обличчі була посмішка.

— Ми це зробили! Я відчула твою силу, Каю, як свою власну.

​Кай підійшов до мене і витер краплю поту з мого чола. Його погляд був сповнений такої ніжності, що в мене перехопило подих.

— Ти вчишся швидше, ніж будь-яка Провідниця в історії, — сказав він. — Твоя кров пам’ятає більше, ніж ти думаєш. Твоя прабабуся Ганна теж так вміла...

​Він не встиг договорити. У небі над нами почувся тривожний крик. Це була Аква. Вона стрімко знижувалася, її блакитна луска була тьмяною, а на боці виднілася глибока рана від чорної стріли.

​— Тіні... — прохрипіла вона, приземляючись на скелю. — Тіньові Мисливці знайшли шлях через Озера Сліз. Вони вже не в долині, Віто. Вони тут, у печерах під Гніздом!

​Нікс загрозливо загарчав, випускаючи дим із ніздрів. Кай миттєво змінився — ніжність зникла, поступившись місцем крижаній люті воїна.

​— Наше тренування закінчилося, — Кай вихопив свій справжній меч, що спалахнув фіолетовим вогнем. — Тепер ми перевіримо наш Резонанс у справжній темряві. Віто, тримайся за мене. Ніксе — в небо, пильнуй виходи!

​Ми кинулися до входу в підземелля. Там, у темряві, вже чулося солодке, небезпечне шипіння Тіньових Мисливців.