Розділ 10

Віта : 

Гніздо Хмар ніколи не бачило такого дива. Колись порожні, холодні зали тепер були сповнені звуків, від яких вібрувало саме каміння. Десятки звільнених драконів влаштувалися на терасах, їхня луска виблискувала в променях призахідного сонця всіма кольорами веселки.

​Нікс, який тепер відчував себе справжнім господарем, поважно походжав між дорослими драконами, випнувши груди. Він був героєм — малюком, який привів допомогу.

​— Дивись на них, — прошепотіла я, стоячи на найвищому балконі. — Вони нарешті вдома.

​Кай стояв поруч. Він змінився. Його погляд став теплішим, а темні обладунки він змінив на просту чорну сорочку. Він більше не виглядав як останній воїн згаслого роду — він виглядав як король, що повернув свою корону.

​— Це завдяки тобі, Віто, — він повернувся до мене. — Вони не просто вдома. Вони живі.

​Я дивився не на драконів. Я дивився на дівчину, яка перевернула мій світ. Віта стояла в новій сукні кольору нічного неба, яку знайшла в покоях стародавніх королів. «Око Резонансу» на її шиї тепер світилося м'яким, затишним світлом.

​— Нам треба відсвяткувати як слід, — сказав я, піднімаючи руку.

​Це був сигнал. Аква, яка прибула до Гнізда за допомогою магічного водного туману, піднялася над центральною площею. Вона почала створювати тисячі маленьких водяних сфер, що зависли в повітрі, наче прозорі ліхтарики.

​Вогняні дракони, за моїм наказом, випустили короткі спалахи кольорового полум’я всередину цих сфер. Гніздо Хмар спалахнуло тисячами різнокольорових вогнів, що відбивалися від сніжних вершин.

​— Це... неймовірно, — видихнула Віта, її очі світилися від захвату.

​— Це — Танець Світла, — я зробив крок до неї і простягнув руку. — Колись дракони і Провідники танцювали його на честь перемог. Ти подаруєш мені цей танець?

​Коли я вклала свою долоню в його руку, я відчула, як між нами знову виник той неймовірний зв’язок. Музика почала звучати сама собою — це був спів вітру між скелями та ритм наших сердець.

​Ми кружляли по терасі під світлом магічних ліхтарів. Кай тримав мене міцно, але обережно, наче я була найдорожчим скарбом у світі. Навколо нас злітали в небо дракони, створюючи своїми тілами химерні візерунки на фоні зірок.

​Нікс підлетів до нас і почав кружляти навколо, розсипаючи іскри, схожі на маленьких світлячків. Я засміялася, і мій сміх підхопили інші — я чула радісні думки десятків істот у своїй голові.

​— Віто, — Кай зупинився, не випускаючи моїх рук. — Це лише початок. Ми звільнили багатьох, але інквізиція не пробачить нам цієї поразки. Попереду складний шлях.

​— Я знаю, — я подивилася йому прямо в очі. — Але тепер я не боюсь. У мене є ти, у мене є Нікс, і у нас є сила, про яку вони навіть не здогадуються.

​Кай повільно нахилився і торкнувся своїм чолом мого. Це був найвищий жест довіри у драконів.

— Я клянуся своїм вогнем і своєю кров’ю: я завжди буду твоїм щитом. А ти — моїм світлом.

​Тієї ночі Гніздо Хмар не спало. Ми святкували життя. Ми святкували повернення магії. І десь глибоко в підземеллях замку, в старій сумці, яку я привезла з дому, татова книга почала тихо світитися золотом, чекаючи, коли ми відкриємо її наступну таємницю.