Розділ 4

Віта : 

Гніздо Хмар було сповнене таємниць, які дихали крізь тріщини в камені. Поки Кай обходив дозором дальні скелі, я вирішила дослідити нижні яруси цитаделі. Нікс, як завжди, крутився під ногами, наздоганяючи власну тінь і час від часу намагаючись вкусити мене за черевики.

​— Ніксе, не туди! — гукнула я, коли малюк раптом різко повернув у вузький прохід, куди ледь пробивалося світло магічних смолоскипів.

​Він не послухав. Його очі світилися азартом, а хвіст збуджено молотив по підлозі. Я пішла за ним і опинилася в кімнаті, яка колись, очевидно, була збройовою або скарбницею. Стіни були завішані іржавими ланцюгами та порожніми кріпленнями для щитів.

​Нікс активно щось розкопував у купі попелу біля старого постаменту.

​— Що ти там знайшов, малий розбійнику? — я присіла поруч, допомагаючи йому розгребти сміття.

​Під шаром пилу щось блиснуло. Це було срібне намисто, викуване у формі двох драконів, що сплітаються хвостами. Посередині сяяв великий, прозорий камінь, який здався мені шматочком замерзлого неба. Щойно я торкнулася його, як кімнатою прокотився тихий дзвін, а камінь налився теплим золотим світлом.

​— «Око Резонансу»... — пролунав голос Кая за моєю спиною.

​Я здригнулася і ледь не впустила прикрасу. Кай стояв у дверях, його обличчя було блідішим, ніж зазвичай, а погляд прикутий до артефакту в моїх руках.

​— Це належало першій Провідниці, — сказав він, підходячи ближче. Його присутність миттєво заповнила маленьку кімнату, стаючи відчутною, як фізичний тиск. — Воно допомагає синхронізувати серце дракона і волю людини. Без нього ти просто кидаєшся магією. З ним — ти стаєш частиною нас.

​Я бачив це намисто востаннє сотні років тому, на шиї жінки, яка була серцем нашого клану. Побачити його в руках Віти було наче отримати удар у груди. Камінь визнав її. Він не просто засвітився — він почав співати свою давню пісню, яку чув лише я.

​— Одягни його, — наказав я. Мій голос звучав жорстко, бо я намагався приховати хвилювання.

​Віта завагалася, але застебнула срібний ланцюжок на шиї. Щойно кулон торкнувся її шкіри, магічне поле навколо неї розширилося. Я відчув це як порив теплого вітру. Нікс захоплено пискнув і стрибнув їй на плечі, теж відчуваючи цей зв'язок.

​— Каю, я щось чую... — прошепотіла Віта. Її зіниці розширилися. — Я чую тебе. Не твої слова, а твої думки. Твою втому... і твій страх.

​Я відвів погляд. Бути «прочитаним» людиною було нестерпно для моєї гордості. Але часу на гордість не лишилося.

​— Зосередься, — я взяв її за руки. Її долоні були маленькими у моїх, але в них пульсувала сила, здатна перевертати гори. — Інквізиція вже біля підніжжя. Їх очолює капітан Моргар, він знає, як вистежувати драконів за запахом попелу. Нам потрібно закрити Гніздо Хмар Куполом Невидимості.

​— Я не зможу одна, — Віта міцно стиснула мої пальці.

​— Ти не одна. Тепер ми — одне ціле. Дивись на мене. Відчуй мій вогонь і дай йому форму через своє «Око».

​Ми стояли посеред руїн минулого, тримаючись за руки. Я віддав їй свою силу — важку, чорну, як обсидіан. Віта прийняла її, переплавила у своєму світлі й випустила вгору. Величезний прозорий щит почав повільно накривати цитадель, приховуючи її від очей ворогів.

​Нікс, сидячи між нами, випустив струмінь фіолетового полум’я, додаючи свою дитячу, але чисту іскру в наше спільне закляття. У цей момент я зрозумів: ми не просто ховаємося. Ми створюємо нову легенду.

​Але внизу, біля підніжжя скелі, капітан Моргар уже підпалював сигнальний вогонь. Він знайшов першу лусочку Нікса, яку той згубив під час польоту. Битва за майбутнє була неминучою.