Мама без колиски

7

Я бачу себе у дзеркалі і не впізнаю. Обличчя змучене, очі повні тиші, руки порожні. Моя душа кричить, але я не можу видавати звук. І водночас я розумію, що саме в цій тиші народжується інша сила — сила любити без надії, сила тримати пам’ять про те, чого ніколи не буде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше