Я говорю з ним, хоч його ще не видно. «Я вже чекаю на тебе», — шепочу я в тиші кімнати. І відчуваю, як відповідає серце. Я вже з ним в уяві граюся, читаю йому книжки, бачу, як він сміється, плаче, росте. Кожен мій подих — для нього, кожен мій рух — як обійми, яких він ще не отримав.
Відредаговано: 11.10.2025